Розділ 6.1

Решта дня минула відносно спокійно. Тобто, скандалити та з’ясовувати стосунки в мене просто не було часу. Та і бажання також. Втомилась, мабуть. Лише відмічала подумки, що студенти  на мене поглядають з підозрою, викладачі з жалістю, але гнала геть погані думки та намагалась тримати себе в руках.

Зрештою, нічого іншого я й не очікувала.

До речі, викладацький склад у нас також змінився. Принаймні “бойові заклинання” тепер читав досить молодий та активний лер Хіткінс. Чоловік настільки активний та уважний, що на лекції ніхто не смів і руху зайвого зробити, аби не заробити покарання. Тож за результатами першої лекції половина групи заробила попередження, інша частина одразу покарання. Троє чаклунів, з тих, що залишились в Херенді, а не прибули нещодавно, бурчали, що подібного ніколи не було і це якесь свавілля. Мені порівнювати було ні з чим, тому я мовчки вислизнула з аудиторії та поспішила у справах.

В списку обов’язкових справ ще значилось: взяти необхідні книжки, згідно з розкладом та отримати нову форму. 

І якщо з книжками в мене не виникло жодних питань. Слава Світлій силі, бібліотекарка добре мене знала та любила, тож навіть в черзі стояти не довелось. То от з формою вийшов, м’яко кажучи, конфуз.

– Вона на мені висить, як мішок на швабрі, – розглядаючи себе в дзеркало, поскаржилась я.

І це не тому, що розміру не знайшлось. Просто, як і все в цьому клятому королівстві, створена була не для жінок. Тож не дивно, форми були шиті на чоловічий лад. Широкі плечі, відсутність простору для жіночих принад, про штани я взагалі мовчу.

І дідько з ним, що виглядало воно так, що мені в такій формі лише ворон лякати. Це було незручно. А зручність для бойових магів найперше і найважливіше на полі бою. Якось не до боїв, коли всі думка зосереджені на тому, аби нічого не тріснуло на спині, чи не злетіли до біса штани.

– Нічого не можу вдіяти, – розвела руками кастелянка. – Що привезли те й видаю.

У мене виникло палюче бажання сходити в цій халамиді до ректора на прийом вдруге за день. І запитати, як він собі уявляє спаринги в такому вигляді.

– І що робити? – чи то в себе, чи то в кастелянки запитала я.

– Поняття не маю, – знизала плечима байдужа до моїх страждань жіночка, розкладаючи по полицях набори нової форми згідно з розмірами. – Проте, можеш збігати до Амадеї Сноу. Вона добре та дешево виправить все, що тобі так не подобається.

Тобто повністю перешиє форму?

– Як думаєте, вона ще сьогодні приймає? – зикнувши на годинник та змирившись з обставинами, запитала я. 

Зрештою, скандалом тут нічого не виправиш. Все одно доведеться перешивати форму самостійно.

– Зазвичай вона працює допізна. Вона вдова з маленькою донькою, тож береться за будь-яку роботу, – поділилась кантелянка. І все так же без жодних емоцій додала: – Зараз напишу де її знайти. Тут недалеко.

Жіночка завчено нашкрябала на шматочку папірця адресу та протягнула мені. Певно, це для неї було не вперше і адресу швачки вона роздавала і раніше всім, хто був не задоволений обновками. Хоча, це не новина. Раніше було за щастя отримати щось свого розміру. Мені пощастило. Але більшість студентів, мабуть, бігали до лери Сноу й раніше. От і моя черга дійшла.

– Тоді не гаятиму дорогоцінного часу. Дякую. – кинула я, швиденько перевдягнувшись у свою звичну сіреньку сукеночку та підхопивши пакунок з обновками, гайнула до своєї, сподіваюсь, рятівниці.