Розділ 4.3

Ректор обернувся та поглянув прямо на мене – уважно та серйозно.

– А чом би й ні? – схрестивши руки на грудях поцікавився він.

– Жартуєте? – абсолютно втративши будь-який інстинкт самозбереження поцікавилась я. – Чи просто вирішили вказати мені моє місце після тієї сварки з деканом? Так ми з ним…

– Мені плювати на ваші стосунки з деканом, – розгубивши рештки доброго настрою, припечатав Стрейт. Не жартує. – По перше, коли розподіляв студентів у нові групи, я оцінював потенціал. У вас він є. По друге, ви ж самі так намагались довести, що нічим не гірші за чаклунів. Що тепер змінилось? Доведіть всім і одразу, що ви дійсно нічим не гірші. До всього, ви так жадали повного доступу до всіх можливих засобів для навчання – користуйтесь тепер. Проте якщо вам зручніше шукати страшну змову, то можете продовжувати. Я не заважатиму.

Мені вмить стало ніяково і я опустила погляд. Дивне якесь відчуття було після його слів, ніби й радісно від того, що до мене нарешті хоч хтось дослухався, що оцінив мої здобутки, але все ж страшнувато. Зрештою, я не дурненька, аби вірити в те, що маю цілком реальні шанси проти чаклуна.

– До всього, у ваших руках не лише ваше майбутнє, а й доля інших дівчат, яких ламає система та змушує йти всупереч власним бажанням, – знову перейшовши на спокійно доброзичливий тон, повідомив мені Стрейт.

Легше не стало. Стало важче. Адже, якщо вірити його словам, то відповідальність росла, як запаси гобліна перед зимою.

Тому й слів дібрати не вдавалось. Я стійко мовчала, розглядаючи брудний потріпаний килим.

– Тож, леро Кас, коли ми вже обговорюємо це тут і зараз, я запитаю вас лише раз і прийму ваше рішення. Ви дійсно бажаєте перевестись на факультет цілителів? Майте на увазі, що запитаю я лише раз і зворотнього шляху вже не буде.

Складно дати відповідь отак одразу. Особливо, враховуючи всі вищенаведені аргументи ректора.

Хоча… А чом би не ризикнути?

– Я спробую себе на бойовому, – відірвавши погляд від підлоги та поглянувши ректорові в очі, вирішила я.

Один куточок губ Стрейта смикнувся в натяку на усмішку, вмить змінивши його. З суворого, хоч і поблажливого ректора, він перетворився на завзятого хлопчиська. Ненадовго і так несподівано, що можу поклястись, буцімто це мені привиділось. І вперше майнула думка, що він певно молодший, ніж здавалось одразу.

– Навіть сумнівів не мав, – кивнув ректор, повернувшись до того, від чого я відірвала його своїм вторгненням, – до паперів. – Якщо це все, для чого ви прийшли, то не маю наміру вас затримувати.

– Дякую, – бовкнула я, не придумавши нічого кращого. – І пробачте мою нестриманість. – здається, доречно було перепросити.

Я швиденько позадкувала до виходу, проте Стрейт вирішив, що розмову таки не закінчено.

– Вибачення – це звісно добре, але на покарання ви сьогодні заробили. Чекатиму вас тут завтра після занять.

Оце інша справа. А то я вже почала думати, що якийсь він надто хороший.

– Звісно, лере ректоре, – буркнула я, шмигнувши геть з кабінету.

Вмію я шукати проблеми на свою голову, що сказати.

– Як ти? – дбайливо вклавши мені в долоні чашку з вже відчутно охололим трав’яним чаєм, запитала лера Квон.

По всьому вона з нетерпінням чекала, коли доведеться ломитись в кабінет нового начальства та визволяти мене всіми доступними засобами. Враховуючи те, що з доступних у лери були хіба олівці і вазочка, котру вона примостила на кінчик столу, то у нас були всі шанси героїчно загинути вдвох. Проте, на душі стало тепліше від її щирих переживань. І він того охололого чаю, що вона так завчасно мені заварила.

– Добре, – цілком щиро зізналась я та нарешті усміхнулась, широко і радісно. Помічниця тепер вже ректора поглянула на мене з сумнівом, певно вважаючи, що я трохи не в собі. Проте зі мною все дійсно було добре, попри потенційне невідоме мені покарання і абсолютне нерозуміння, що робити далі. – Цілком добре. І я тепер… на факультеті бойової магії навчатимусь.

– Вітаю, – усміхнулась лера Квон, ажніяк не здивувавшись новині і вклавши мені в вільну руку ще й цукерку. – Але більше мене так не лякай. Я мало серцевий напад не заробила, поки ти вийшла.

– Я теж, – розсміялась я у відповідь, відпивши кілька ковтків чаю, схаменулась та стрімко відійшла від дверей в кабінет керівництва.

Магічна ізоляція – це звісно добре, проте краще перестрахуватись.

– Ходімо, розповіси мені все, – потягла мене до столу Тіра Квон та всадила на стілець. – Хочу знати всі подробиці.