Розділ 41

  Ранок після Самайну вмив Львів холодним світлом. Туман, що вночі здавався живою істотою, тепер розсіявся, залишаючи по собі лише вологу на бруківці та присмак інію в повітрі. Коли ми підходили до будинку на Калічій горі, я ледь трималася на ногах, притискаючи до себе виснаженого Валеррр’яна.

  Тесса з Архімедом уже чекали на нас біля під’їзду. Сова нерухомо сиділа на плечі відьми, а її жовті очі світилися розумінням — Архімед відчув наше повернення ще за кілька кварталів.

— Слава богам, ви цілі! — вигукнула Тесса, кидаючись назустріч. — Архімед сказав, що ваш зв’язок знову яскраво палає. Еллі, ти виглядаєш так, ніби тебе переїхав примарний трамвай.

— Десь так я себе і почуваю, — прошепотіла я, заходячи в під’їзд.

  Вдома панувала атмосфера хаотичного полегшення. Тінько, побачивши живого Валеррр’яна, спочатку зойкнув, а потім миттєво розвинув таку діяльність, якій позаздрив би невеликий завод.

  Поки ми проходили у вітальню, на кухні вже чувся гуркіт великого мідного тазу.

— Пане Коте! Зараз ми вас відчистимо! Пригоди на Самайн — не привід ходити, як брудне порося!  — командував домовик.

  Валеррр’ян навіть не опирався. Він дозволив Тіньку затягти себе у ванну кімнату закочуючи очі, звідки незабаром почулося задоволене чавкання та плескіт води. Домовик не просто мив фамільяра — він підсовував йому величезні шматки свіжої яловичої вирізки.

— Оце... оце я розумію... — долинало з-за дверей разом із хлюпотом. — Тінько, ти — єдина порядна істота в цьому домі. Вирізка... вона повертає мені віру в життя. Еллі, не заходь! Я зараз не в формі для візитів! Ця вирізка... вона божественна... Майже як сметана, але смачніша...

Ми втрьох — я, Дем’ян та Тесса — сіли у вітальні. Архімед влаштувався на шафі, спостерігаючи за нами з висоти.

— Еллі, Охоронець Тіні... — Тесса серйозно подивилася на мене. — Ти хоч розумієш, на що підписалася? Обітниця такому створінню — це не борг у банку. Він може прийти в будь-який момент.

Дем’ян, який до цього мовчав, розглядаючи свої почервонілі долоні, додав:

— Це несанкціонована угода. Якщо Бюро дізнається, вони не просто анулюють твоє стажування, вони ізолюють тебе. 

— Я розумію, — я втомлено потерла скроні і відкинулася на спинку крісла. — Але Валеррр’ян був там. Він згасав. Яка була альтернатива? Залишити його в тому «прекрасному саду»? Ціна була справедливою. Він повернув мені частину моєї душі. Але... мене непокоїть інше.

— Тессо, Дем’яне... — я подалася вперед. —  Подивіться на послідовність подій. Я шукаю інформацію про сім’ю. Я йду в бібліотеку. І саме в цей момент Валеррр’ян потрапляє в дзеркало. Це не схоже на випадковість. Наче хтось навмисно відволікав мене найболючішим способом.

  Дем’ян скептично підняв брову.

— Еллі, щоб організувати таке... Це має бути хтось неймовірно могутній. Керувати Охоронцем Тіні чи створювати пастки в бібліотеці під носом у Бюро — це рівень Головного Ковену або вищих чинів нашого управління. Ти справді думаєш, що ти настільки важлива для когось?

— Архімед теж не відчуває стороннього втручання, — Тесса погладила сову по пір’ю. — Самайн сам по собі — хаотична сила. Можливо, це просто Львів випробовує тебе на міцність.

  Ми ще трохи посперечалися, але виснаження брало своє. Тесса позіхнула, збираючи свої прилади.
— О боги, я зараз засну прямо на цій підлозі. Ми підемо до себе, Архімеду теж треба відпочити. Еллі, ми живемо зовсім поруч — буквально через два будинки. Наше Бюро орендує квартири для працівників в одному кварталі, щоб було зручніше викликати вразі чого. Заходь при нагоді на каву, обіцяю, вона буде без магічних домішок. Ну хіба з молодильним ефектом. — додала Тесса і привітно посміхнулась.

  Коли Тесса та Архімед пішли, Дем’ян і теж почав підводитися.

— Я теж піду. Треба привести себе до ладу хоч трішки.

— Почекайте, — я підійшла до нього. — Ваші руки. І ця подряпина на лобі. Ви постраждали через нас.

  Давайте я хоча б оброблю ці ранки.

  Дем’ян збентежено відвів погляд. Слідчий Наливайко, який зазвичай був втіленням залізної волі, зараз виглядав майже вразливим.

— Це дрібниці, Ізабелло... — він сказав це так... що мене наче струмом вдарило, тепло і якось так... по рідному... — Само загоїться.

— Сядьте, — наказала я тоном, який не допускав заперечень. А в середині мене хвиля тепла докотилась до кінчиків пальців.

  Він сів на край стільця. Я принесла аптечку Тінька — мазі на основі гірських трав і звичайнісінькій аптечний бинт. Коли я торкнулася його рук, між нами пробігла іскра — і це не була бойова магія. Це був той самий розряд, який виникав щоразу, коли ми опинялися занадто близько.

  Я відчувала його дихання, відчувала запах дощу та пороху, що все ще тримався на його шкірі. Дем’ян дивився на мої руки, якими я обережно наносила мазь, і в кімнаті раптом стало занадто тихо. Ми обоє знали, що це більше ніж професійна турбота. Це було те саме почуття, яке ми так старанно ховали за протоколами й в’їдливими зауваженнями. Але жоден із нас не наважився вимовити це вголос.

— Кільце, — нарешті промовив він низьким голосом. — Я хотів забрати його, щоб замінити на безпечніше.

  Я мимоволі стиснула пальці.

— Завтра. Сьогодні... мені потрібне це тепло.

  Дем’ян довго дивився на мене, а потім ледь помітно кивнув. 

— Добре. Лишайте. Завтра принесу нове на роботу. Я... 

  У цей момент двері ванної з гуркотом відчинилися, і в кімнату ввалився Валеррр’ян. Він був неймовірно пухнастим, чистим і пахнув якимось дорогим милом. Позаду дріботів задоволений Тінько тягнучи порожній вже таз і зчиняючи жахливий лемент.
Кіт зупинився посеред кімнати, подивився на мене, потім на Дем’яна, який усе ще тримав мою руку, і підозріло примружився.

— Ого! — пробасив фамільяр. — Тільки-но я відвернувся на хвилинку, щоб перекусити пристойною яловичиною, як ви вже тут влаштували романтичне підпілля? Наливайко, я звісно ціную твою допомогу, але май совість. Еллі ще надто молода! Тільки не здумайте топити кошенят, якщо ви вже вирішили влаштувати тут весілля без мого дозволу!