Розділ 32

  Суботній ранок у Львові зазвичай пахне свіжою випічкою та лінивим спокоєм, але для мене він почався зі смаку заліза в роті та важкості в серці. Образи з потяга 1963 року все ще переслідували мене, наче настирливі мухи, а Дем’янове вчорашнє мовчання висіло в повітрі квартири, як грозова хмара.

— Еллі, досить роздивлятися свої рукавички! — пробасив Валеррр’ян, застрибуючи на стільницю. — Тінько вже третю годину нервово підмітає підлогу в одному й тому самому місці. Якщо ми зараз не підемо рятувати його друзів-торговців, він протре дірку в реальності.

  Тінько справді виглядав жалюгідно. Його великі вуха поникли, а пальці невпинно м’яли край фартуха.

— Панночко, вони ж зовсім пропадуть... Циганка та Рада — вона не просто відьма, вона — стервятниця! — прошепотів домовик.

  Я зітхнула, закинула сумку з жезлом через плече і рішуче кивнула.

— Йдемо. Ніхто не сміє грати в «непомітність» на підземному ринку Львова, якщо на те немає дозволу Ковену.

  Цитадель зустріла нас важким подихом каменя. Ми спустилися в підземелля, де магічний ринок зазвичай шумів, як розтривожений вулик. Але сьогодні в частині, де торгували домовики, панувала дивна, мертва тиша.

  Це виглядало моторошно. Ряди прилавків були заповнені товарами — там блищали мідні казанки, пахли рідкісні коріння, мерехтіли магічні свічки — але люди проходили повз, навіть не повертаючи голови. Вони дивилися прямо крізь Тінькових друзів, наче ті були повітрям.

— Ось вона, — прошепотів Тінько, вказуючи на дальній кут.

  Там, розвалившись на купі яскравих шовкових хусток, сиділа жінка. Вона була неймовірно красивою тією хижою красою, що попереджає про небезпеку швидше за будь-яке закляття. Чорне волосся, вплетені в нього срібні монети, що тихо дзеленчали, і очі — жовті, як у вовка, що зачув здобич.

— О, — Рада повільно підвелася, і її посмішка була схожа на лезо ножа. — Я відчула смак великої магії. Руда відьма з Личакова? Я чула про тебе. Кажуть, ти — ходяча катастрофа.
— Кажуть, ти наклала прокляття на тих, хто не може себе захистити, — я дістала жезл. — Знімай марево, Радо. Львів не любить зайд, які крадуть чужий хліб.

— А я не зайда, я — колекціонерка, — вона засміялася, і звук її сміху вдарив по вухах, наче розбите скло. — І сьогодні я хочу поповнити свою колекцію... твоєю силою!

  Вона не стала чекати. Рада змахнула руками, і повітря навколо нас перетворилося на чорну павутину.

  Валеррр’ян зашипів, розпушивши вовну до неймовірних розмірів, і кинувся вперед, намагаючись розірвати енергетичні нитки кігтями.
— Еллі, обережно! — крикнув він. — Вона — магічний вампір!

***

Тесса того ранку опинилася на підземному ринку зовсім не випадково. Поки Еллі розбиралася з домовиками, Тесса, озброєна своїми детекторами, вишукувала в антикварних рядах рідкісну мідну лінзу для свого нового приладу. Архімед нерухомо сидів на її плечі, але раптом він різко розправив крила, ледь не збивши з господарки окуляри.

  «Тессо, відчуваєш?» — пролунав у її голові тривожний голос сови. «Повітря стає занадто щільним. Найда відчиняє двері, які краще тримати зачиненими».

  Тесса глянула на свій вимірювач — стрілка приладу біснувалася, зашкалюючи за всі мислимі межі. Вона не просто «фонила», вона вібрувала так, що мідний корпус почав нагріватися. Тесса миттєво кинула лінзу назад продавцю і побігла в бік сектору домовичків, розштовхуючи натовп торговців.

— Дорогу! Дайте дорогу, бо зараз тут усіх розмаже по стінах! — кричала вона, вихоплюючи на ходу стабілізатор.

***

  Я відчула це миттєво. Як тільки я направила жезл на неї, щоб розірвати прокляття, Рада не стала захищатися. Натомість вона перехопила мій потік. Це було відчуття, наче з моїх вен витягують не кров, а саму душу. Холод почав підніматися від пальців до плечей, висмоктуючи світло.

— Яка... яка бездонна криниця! — очі Ради розширилися від жадібного захвату. — Скільки в тобі стихії! Я стану королевою цього міста!

  Вона вчепилася в мою магію, намагаючись поглинути все й одразу. Але Рада зробила фатальну помилку. Вона не знала про «130» одиниць Тесси. Вона не знала про мій «океан», який я сама ледь стримувала.

  В якийсь момент я перестала чинити опір. Я просто... відчинила двері.
Сила, яка вчора ледь не залишила мене в 1963 році, рвонула назовні. Це не був тонкий промінь — це був вибух. Рада скрикнула. Її обличчя спотворилося від болю. Вона намагалася відпустити потік, але тепер моя магія сама вливалася в неї, розриваючи її тонкі канали. Це було як спроба запхати Дніпро у водопровідний кран.

— Забагато! — хрипіла вона, падаючи на коліна. — Зупини це! Досить!

— Ти хотіла мою силу? — мій голос прозвучав чужо, з відлунням грози. — Бери її всю!
У цей момент у підземеллі спалахнуло яскраве біле світло.

— Еллі! Припини! Ти її випалиш разом із ринком! — почувся різкий голос Тесси. — господи Еллі, я аж розгубилась коли відчула поряд знайомий сплеск сили. А тут ти.

***
  Коли вона вибігла на площу, перед її очима постала картина, від якої навіть у досвідченої тернопільської стажерки перехопило подих. Еллі стояла в центрі сяючого блакитного вихору, і її сила лилася таким нестримним потоком, що простір навколо почав викривлятися. Рада, яка ще хвилину тому виглядала грізною хижачкою, тепер нагадувала маленьку пташку, що потрапила в епіцентр урагану.
«Вона не просто її б’є», — Архімед злетів з плеча Тесси, кружляючи над дівчатами. — «Вона її наповнює.

  Якщо Еллі не зупиниться, циганку просто розірве на атоми. Вона не витримає такого об’єму. Тессо, дій! Це перевищення вб’є жінку за лічені секунди!»

  Тесса не вагалася. Вона знала, що Еллі не хоче вбивати — вона просто не вміє вчасно закривати кран, коли її доводять до межі. Тесса виставила вперед стабілізаційний контур і вдарила по магічному полю Еллі розрядним імпульсом, щоб перебити резонанс.

— Еллі! Дихай! — закричала Тесса, намагаючись перекрити шум магічного шторму. — Еллі! Припини! Ти її випалиш разом із ринком!