Розділ 26

  Після вчорашніх сліз під Калічою горою я почувалася емоційно виснаженою, але присутність нового жезла в сумці додавала хребту жорсткості.

— Еллі, дитинко, припини смикати рукавички, — пробасив Валеррр’ян, вмощуючись на моєму столі, наче хутряний коврик з поганим характером. — Ми вмикаємо режим «крижаної королеви». Якщо Наливайко почне вибачатися — дивись крізь нього. Якщо Діана почне пхнути своєю столичною зверхністю — уяви, що це запах освіжувача в громадській вбиральні.

— Постараюся, — зітхнула я, відчиняючи двері офісу.

  Всередині вже кипіло життя. Віра та Ліда, наші офісні «королеви пліток», збилися в купку біля столу Діани. Вони дивилися на неї так, ніби вона щойно спустилася з Олімпу, тримаючи в руках нову колекцію магічних помад.

— Ой, Діано, невже це справді срібна пудра з Ковену? — щебетала Ліда, намагаючись непомітно розгледіти марку на флаконі. — У нас у Львові таку тільки під замовлення возять через контрабандистів-демонів, а я їх боюсь.

— Дрібниці, люба, — Діана осяйно посміхнулася, поправляючи бездоганне платинове пасмо. — У Києві це база. Якщо хочеш виглядати професійно, треба сяяти навіть під час екзорцизму.

  Я мовчки пройшла до свого столу. Валеррр’ян застрибнув на стільницю і демонстративно почав вилизувати задню лапу, ігноруючи Ізольду, яка сиділа на столі Діани і шипіла на нього, наче зіпсований чайник.

  Раптом двері відчинилися знову. В офіс зайшла дівчина, яка виглядала так, ніби вона щойно пограбувала склад магічних інструментів і лабораторію одночасно. Коротке темне волосся, робочий комбінезон, з якого стирчали викрутки та детектори, і величезна біла полярна сова, що поважно сиділа на її плечі.

— Привіт усім. Я Тесса. Нова стажерка з Тернополя, — кинула вона, не чекаючи привітань. — Де тут розетка на п’ятсот вольт і нормальна кава? Бо від вашого туману в мене прилади зашкалюють.
Зенон Кріп, який саме виходив зі свого кабінету, мало не впустив папку.

— О... панно Тессо... ми... ми якраз чекали. Ось вільний стіл біля Ізабелли.
Тесса пройшла повз Діану, навіть не глянувши на її білосніжний костюм. Зупинилася біля мене, примружившись. Сова на її плечі повернула голову на сто вісімдесят градусів і вп’ялася в мене жовтими очима.

— Морений дуб? — Тесса вказала на край мого жезла, що стирчав із сумки. — Мідне обплетення, димчастий кристал. Надійна штука. У Києві зараз усі фанатіють від титанових стрижнів, але це — класика. Слухай, Архімед каже, що від тебе пахне хорошою магією, але трохи... нервовою.

— Архімед? — перепитала я.

  «Це я», — пролунав спокійний, глибокий голос прямо в моїй голові. «Фамільяр, аналітик і єдина адекватна істота в цьому приміщенні. Ну можливо окрім того пухкого кота. Приємно познайомитись, руда відьмо».

  Валеррр’ян завмер. Його вуса затремтіли.

— Сова-телепат? — пробурмотів він. — Мишу тобі в дишло... Це що, тепер мої думки теж будуть під прослуховуванням? Матінко ковенська, ми ж можемо полювати разом! Які перррспективи, які можливості!

  «Твої думки занадто голосно пахнуть їжею, коте», — відповів Архімед. «Не переживай, я не розголошую приватну інформацію, якщо вона не стосується безпеки моєї господарки».

— Ти мені вже подобаєшся, пернатий, — хмикнув Валеррр’ян і, на диво, не став лізти у бійку. — Принаймні ти не лисий і не шипиш без причини.

  Тесса глянула на Діану, яка з цікавістю спостерігала за нами.

— А ви, я так розумію, та сама Діана, про яку в Академії казали: «Краще писати кількагодинний звіт, ніж піти з нею на виклик»? — прямо запитала Тесса.

  Діана аж випрямилася, її очі звузилися.

— Я — Старша відьма відділу, Тессо. І раджу вам тримати свою прямолінійність при собі, поки я не призначила вас розбирати архіви.

— Ну, удачі, — буркнула Тесса, кидаючи рюкзак на стіл. — Моя спеціалізація — технічне забезпечення і аномалії. Якщо хочете завантажити мене папірцями — Архімед почне транслювати вам у голови пісні морських свинок. Повірте, це боляче.

  У цей момент увійшов Дем’ян. Він виглядав ще похмурішим, ніж учора ввечері. Його погляд миттєво знайшов мене, і я відчула, як кільце на пальці ледь помітно теплішає. Це була не магія, це було його сум’яття.

— Дем’яне! — Діана підхопилася, ігноруючи приїзд Тесси. — Я якраз чекала на тебе. Мені потрібен офіційний звіт про вчорашній «інцидент» під Калічою горою. Ти ж знаєш, несанкціоновані ритуали п’ятого рівня мають бути задокументовані. Я не хочу, щоб через... — вона кивнула в мій бік, — чиюсь нестриманість у тебе були проблеми з Бюро.

  Напруга в офісі стала такою, що Ліда з Вірою синхронно затамували подих. Дем’ян зупинився посеред кабінету, засунувши руки в кишені плаща.

— Звіт буде тоді, коли я вважатиму за потрібне, Діано, — сухо відповів він. — Я сам контролюю свою стажерку.

— Ой, не будь таким колючим! — вона підійшла ближче, поклавши руку йому на плече. Це виглядало так природно, що мені захотілося кинути в неї чимось важким. Наприклад, Валеррр’яном. — Ми ж не вороги.

  Пам’ятаєш, як у Києві ми разом вирішували «невирішувані» проблеми? Можливо, обговоримо це за обідом? У «Вероніці» чудовий штрудель. Тобі треба розслабитися.

  Дем’ян напружився, але не відсторонився.

— Можливо. У мене є кілька питань щодо нових директив.

— От і чудово, — вона осяйно посміхнулася, кинувши на мене переможний погляд.
Але головний сюрприз чекав нас від Зенона. Він вийшов зі свого кабінету, тримаючи в руках невеличку валізу.

— Колеги! — він витер лисину хустинкою. — Я маю оголошення. Лікарі наполягають... і моя нервова система теж. Я йду у відпустку. На два тижні. Карпати, бджоли, ніякої магії і, благаю, ніяких котів на люстрах!