Розділ 25

  Він стояв, притулившись плечем до шорсткої кори каштана, і його спокій дратував мене більше, ніж якби він почав стріляти в повітря магічними розрядами. І цей погляд.

— Ви... — я ледь не поперхнулася власним обуренням, стискаючи новий жезл так, що дерево жалібно скрипнуло. — Ви шпигували за мною?! Весь цей час?

  Дем’ян повільно відштовхнувся від дерева і зробив крок у круг світла. Його обличчя було непроникним, наче відлитим із холодного чавуну.

— Я не шпигував, Найда. Я виконував свої обов’язки, — відчеканив він, поправляючи манжет сорочки. — Нагадую, якщо ви раптом забули між порціями рагу та походами по ринках: я офіційно призначений вашим куратором. Ви не маєте права на приватну магічну практику без мого нагляду. Стаття 42, пункт три: «Будь-яка несанкціонована маніпуляція зі структурами вищого порядку карається анулюванням ліцензії».

— Ах, нагляду?! — я відчула, як усередині мене починає ворочатися той самий «масштабний ефект», від якого тремтіли стіни в сиротинці. — Ми пили каву! Ви розповідали про... про особисте! А тепер ви вискакуєте з кущів із цитатником Бюро? Може хочете відібрати мою ліцензію? Ви — звичайний, сухий, бессердечний законник!

  Валеррр’ян, який до цього моменту спостерігав за нами, мружачись, вирішив, що градус драми недостатньо високий. Він виступив уперед, розпушивши хвіст до розмірів невеликої сосни.

— О, подивіться на цього взірця доброчесності! — пробасив кіт, обходячи Дем’яна колом, наче підозрілу мишу, що прикидається мертвою. — Наливайко, ти не просто законник, ти — професійний мисливець за чужим особистим життям. Тобі що, Діани мало було в офісі? Вирішив перевірити, чи не занадто щасливою виглядає Еллі без твоїх цінних вказівок? Знаєш, як це називається в котячому світі? Нюхання під хвостом без дозволу господаря!

— Фамільяре, замовкни!, — холодно кинув Дем’ян, але я бачила, як на його вилицях заходили жовна.

— І не подумаю! — Валеррр’ян став на задні лапи, мало не тицьнувши передньою Дем’яну в живіт. — Еллі тут рятує людей від примусового щастя, поки ти там у Бюро протираєш штани об протоколи. Вона зробила чисту роботу, а ти замість «дякую» вилазиш із тіні, як погано загримований ніндзя. Тобі самому від себе не тхне... Чимось несвіжим?

— Я страхую її від можливого відкату! — раптом підвищив голос Дем’ян, і в його очах на мить спалахнуло те саме червоне марево. — Ви хоч розумієте, що цей вузол міг розірватися всередину вашої аури? Ви працювали без стабілізатора...

— Я працювала в рукавичках! — крикнула я, показуючи йому руки. — І з новим жезлом! І я справилася! Сама! Без вашого демонічного нагляду!

  Ми стояли один навпроти одного, і повітря між нами тріщало від напруги. Мені було так образливо, що в грудях пекло. Та ранкова кава, та тепла розмова, той короткий момент, коли я повірила, що ми — союзники... все це було розтоптано його цим «Я приставлений Бюро».

— Знаєте що, пане слідчий? — мій голос тремтів. — Ідіть ви... в архіви. Разом зі своєю подругою Діаною і її кішкою. Пишіть звіти, рахуйте мух Стефанії, але залиште мене нарешті в спокої. Якщо хочете можете відібрати ту кляту ліцензію! Я більше не хочу бачити вас сьогодні. Ходімо, Валеррр’яне!

  Я розвернулася і швидким кроком рушила вгору схилом. Валеррр’ян, кинувши на Дем’яна презирливий погляд, побіг слідом, бурмочучи щось про «демонів, які не вміють користуватися серцем за призначенням».

  Я йшла, і в моїх очах стояли сльози гніву і безсилля. Кожен крок віддавався в скронях пульсацією. «Запобіжник», «об’єкт», «нагляд»... ці слова крутилися в голові, роздмухуючи пожежу всередині. Моя магія, яку я так старанно намагалася вгамувати за допомогою нового жезла, зараз рвалася назовні, підживлена моєю образою.

ЗІН-Н-Н! — перший ліхтар на повороті біля каплиці вибухнув дрібними скалками, обсипавши тротуар скляним дощем.

ЗІН-Н-Н! — другий ліхтар згас із тріском, занурюючи вулицю в темряву.

— Еллі, дитинко, пригальмуй... — занепокоєно муркнув Валеррр’ян. — Ти зараз усю Калічу гору в темне середньовіччя відправиш. І нас з нею разом.

— Ну і нехай! — крикнула я, і наступний ліхтар луснув так гучно, що десь у дворах завили собаки.
Темрява накрила мене, але мені було байдуже. Я хотіла, щоб світ навколо став таким же ображеним і темним, як я і мої думки.

— Найда! Зупиніться!

  Важкі кроки за спиною. Я відчула його наближення ще до того, як він торкнувся мене. Його магія пахла грозою та озоном. Дем’ян наздогнав мене, вхопив за плече і силоміць розвернув до себе.

— Ви що коїте?! Ви знову за своє?! — він тримав мене міцно, його обличчя в напівтемряві здавалося хижим, розлюченим. — Ви хочете, щоб Бюро приїхало сюди через п’ять хвилин? Ви хочете підтвердити все, що вони про вас пишуть?! Вгамуйтеся негайно!

  Я підняла голову, збираючись викрикнути йому все, що я думаю про його Бюро, про його правила і про нього особисто. Але слова застрягли в горлі.

  Ми стояли в густій темряві, яку розрізало лише слабке сяйво зірок. Дем’ян дивився на мене зверху вниз, готовий до чергової сварки, до чергового протоколу... і раптом він заціпенів.

  Мої щоки були мокрими. Очі, які він звик бачити або зухвалими, або зосередженими, зараз були повні справжнього, гіркого розпачу. Сльози котилися беззвучно, залишаючи гарячі срібні доріжки на моєму обличчі.

  Дем’ян перелякано відпустив моє плече, наче воно стало розпеченим металом. Його руки безпорадно зависли в повітрі. Вся його офіційна броня, вся його впевненість слідчого розсипалася за мить.
— Ізабелло... — прошепотів він, і в цьому слові було стільки зніченості, що Валеррр’ян навіть припинив шипіти. — Я... я не хотів...

  Він зробив пів кроку назад, дивлячись на мене з таким жахом, наче я щойно витягла з кишені бомбу. Демон, який не боявся Сирен і потойбічних сутностей, виявився абсолютно беззахисним перед жіночими сльозами.