Розділ 22

  Я сиділа за своїм столом, втупившись у чистий бланк звіту. Руки все ще пам’ятали холод стін на віллі Ядвіги. Цей випадок стояв у горлі комом, який неможливо було проковтнути. Я відчувала себе зламаною іграшкою, яку великий і сильний механік Дем’ян полагодив одним різким рухом, навіть не запитавши, чи боляче мені від цього.

  Кільце на пальці знову почало «фонити». Це був не крижаний мороз, як під час битви, а рівне, сухе холодне дихання. Дем’ян був надто близько. Рукавички не допомагали.

  Він зайшов у кабінет, наче темна тінь, що розрізає сонячне проміння. Ідеальний, зібраний, у сорочці такої білизни, що на неї було боляче дивитися. Він навіть не глянув у мій бік. Його шлях лежав прямо до столу Діани, де вже парувала філіжанка кави, зварена особисто Зеноном Кріпом.

— Дем’яне, ти запізнився на цілих сім хвилин, — Діана осяйно посміхнулася, не підводячи голови від паперів. — Невже львівські затори перемогли київську дисципліну?

— Справи Бюро, — коротко кинув він, сідаючи навпроти неї. — Як аналіз звіту по Зеленій?
Діана граційно поправила пасмо платинового волосся.

— Прочитала. Чиста робота, Дем’яне. Хоча... — вона нарешті кинула на мене швидкий, оцінюючий погляд, — стажерка, здається, намагалася влаштувати там мелодраму замість протокольного упокоєння? Тобі не набридло бути нянькою для тих, хто не розуміє різниці між порятунком і небезпечною сентиментальністю? В Києві за таку «м’якість» відправляли на перездачу етики ще на першому курсі.

  Дем’ян відбувся мовчанням. Він не захистив мене, але й не підтримав її. Він просто... був присутній.

— Завдання виконано. Об’єкт нейтралізовано. Решта — деталі навчання, — сухо відповів він.

— Ой, ну не будь таким сухарем! — Діана засміялася, і цей звук різав мені слух, як ніж по склу. — Ти став ще суворішим, ніж був раніше. Пам’ятаєш той випадок на Подолі? Коли демонічний розлом почав засмоктувати людей в пекло, а ти замість того, щоб чекати підкріплення, просто... закрив його? В Києві досі ходять легенди про твою практичну «ефективність». Хоча я знаю, чого тобі це вартувало тоді... і чого вартує зараз.

  Вона поклала руку йому на передпліччя. Срібна каблучка на моєму пальці миттєво обпекла шкіру холодом. Я відчула, як у грудях закипає щось гаряче й руде, щось, що вимагало або вибухнути, або негайно зникнути з цього кабінету. Я була для них тінню. Маленькою відьмою з провінційним серцем, яка нічого не знала про «випадки на Подолі» та їхнє спільне, блискуче минуле.

— Валеррр’яне, — прошепотіла я, не дивлячись на кота, що сидів біля моєї ноги. — Мені треба звідси піти. Зараз же.

  Але Валеррр’ян мав свій план. Він не терпів ігнорування, а ще більше не терпів лисих кішок, які вважали себе богинями.

— Еллі, дитинко, почекай рівно хвилинку, — пробасив кіт, повільно підводячись. — У нас тут є цікаве гуманітарне питання. Глянь на ту рожеву недоробку на столі Зенона. Вона ж синіє на очах!
Валеррр’ян повільно, з грацією білого танка, почав підкрадатися до Ізольди. Лиса кішка-сфінкс, помітивши наближення «блохастого чудовиська», вигнула спину, ставши схожою на зморшкувату статуетку.

— Назад, варваре! — шипіла Ізольда. — Моя шкіра занадто ніжна для твоїх алергенів! Діано, він знову це робить!

— Ізольдо, любонько, не пручайся! — голос Валеррр’яна став таким медовим і солоденьким, що мене мало не знудило. — Я просто хочу тебе зігріти! На вулиці мжичка, в офісі протяги, а ти — як обскубана курка перед духовкою. Ну ж бо, йди до татка Валеррр’яна, я тебе хвостом накрию, і всі твої складки розгладяться від щастя!

  Ізольда не витримала. З вереском, що нагадував звук ультразвукового свистка, вона зірвалася з місця.
І почалося пекло.

  Ізольда полетіла через весь кабінет, збиваючи стопки звітів. Валеррр’ян, незважаючи на свою вагу, кинувся слідом, нагадуючи величезний білий снаряд.

— Куди ж ти, пташко? Я тільки почав генерувати ніжність! — волав він хекаючи на весь офіс.
Вони пролетіли по столу Ліди. Олівці, скріпки та печатки полетіли в різні боки. Ліда скрикнула, притискаючи до себе чашку з чаєм, але було запізно — Валеррр’ян випадково зачепив хвостом кактус пані Стефанії, який та забула в коробці, і він «удало» приземлився прямо в сумку Діани.

— Мій манікюр! Мої звіти! — верещала Віра, намагаючись спіймати листки, що розліталися.

  Діана підскочила, її очі звузилися.

— Дем’яне, господи, зупини це! Твоя стажерка не може впоратися навіть зі своїм звіром!
Дем’ян підвівся, його обличчя стало кам’яним, але в очах на мить промайнуло щось... схоже на іскру розваги? Чи мені просто здалося?

  Кульмінація сталася біля автомата з водою. Ізольда, намагаючись видертися на шафу, зачепила великий бутиль. Валеррр’ян, гальмуючи всіма чотирма лапами, врізався в підставку. З гуркотом, що нагадував вибух невеликої бомби, конструкція повалилася. Вода хлинула на підлогу, миттєво змішуючись із магічним чорнилом зі столу Віри, створюючи на лінолеумі ілюстрацію до «Кінця світу».

  Двері кабінету Зенона Кріпа розчинилися з таким тріском, ніби їх вибили ломом. Шеф вискочив назовні, хапаючись за залишки волосся на скронях. Його лисина палала, як аварійний сигнал.

— НАЙДА! — загорлав він, дивлячись на погром, на воду, що підступала до його туфель, і на Валеррр’яна, який саме намагався зняти Ізольду з люстри. — ЗАБЕРІТЬ... ОЦЕ! НЕГАЙНО!

— Пане Зеноне, я... — почала я, але шеф мене не слухав.

— Йдіть геть! У пекло, додому, на виїзд— куди хочете! Тільки заберіть цей білий, хамовитий танк і не повертайтеся, поки я не вип’ю літр валер’янки і не заспокоюсь! Тільки зникніть! На кілька годин!

  Він розвернувся, заскочив у кабінет і гучно клацнув замком. Через секунду з-за дверей почулося жалібне булькання — Зенон перейшов до медикаментозного лікування стресу.

  Я мовчки підійшла до люстри, зняла Валеррр’яна, який виглядав надзвичайно задоволеним собою, і підхопила його під пахву. Дем’ян зробив крок до мене, відкрив рота, ніби хотів щось сказати — можливо, вибачитися за Діану, а можливо, виписати черговий протокол, — але Діана вже тягнула його назад.