Розділ 16

  Звукова хвиля, яку я випустила, була настільки потужною, що за законами фізики мої барабанні перетинки мали б просто перетворитися на конфеті. Але магія — штука іронічна: вона захистила мої вуха і навколишні стіни, проте вирішила «відігратися» на всьому іншому.

  Замість чіткого магічного удару, колектор Полтви наповнився звуком, який виникає, якщо одночасно кинути в бетономішалку сотню розлючених березневих котів, несправну волинку та працюючий перфоратор. Це не був просто дисонанс — це була акустична катастрофа.
  Стіни колектора здригнулися, але встояли. Мутна вода Полтви підскочила вгору на два метри, перетворюючись на брудні фонтани. Сирена, чиє обличчя щойно випромінювало божественну велич, скривилася так, наче щойно проковтнула лимон разом із цедрою та кісточками. Її «кришталевий» голос захлинувся цим залізним брязкотом.

— А-а-а-а-а! Мої... вуха! — заволав Валеррр’ян, намагаючись закопатися головою в купу старого, брудного мотлоху. — Еллі, ти викликала не дисонанс, ти викликала демона-диригента з пекла! Зупини це, бо я зараз стану лисим від ультразвуку!

  Сирена не витримала. Її напівпрозоре тіло почало вібрувати в такт моєму магічному шуму. Вона видала останній, уже зовсім не красивий писк і просто розчинилася в мутній воді, стрімко спливаючи за течією в бік очисних споруд.

  Разом із нею зник і магічний туман.

  Через секунду в колекторі запала тиша. Така важка і густа, що було чути, як десь за стіною крапає конденсат. А ще — як важко дихають десятки чоловіків, які щойно вийшли з трансу. Ошелешені ще й моєю звуковою хвилею, деякі чоловіки попадали на коліна, а один ще й блював...
Першим «прокинувся» співак. Він глянув на свої брудні руки, потім на воду по коліна і видав коротке: «Ой, що це».

  Дем’ян стояв нерухомо. Його плащ, що зазвичай виглядав як броня, зараз висів на ньому важкою мокрою ганчіркою. Він повільно підняв голову. Очі, що щойно були туманними і щасливими, поступово наповнювалися холодним, сталевим усвідомленням реальності.

— Найда... — промовив він. Голос був хрипким, позбавленим будь-якої ніжності. — Ви... що ви тут робите?

— Рятую вашу демонічну дупу, пане слідчий, — відрізала я, відчуваючи, як адреналін починає відпускати, залишаючи після себе лише втому і бажання вимитися в хлорці. — Ви там так мило посміхалися Сирені, що я мало не викликала вам весільного реєстратора.

  Дем’ян глянув на свої руки, потім на натовп «блаженних ідіотів», які тепер розгублено озиталися навколо. Його обличчя миттєво зблідло, а потім вкрилося плямами гніву та сорому.
— Це... це було магічне затьмарення, — процідив він крізь зуби, виходячи з води на кам’яний виступ.

  Кожен його крок супроводжувався гучним чавканням мокрих черевиків. — Протокольна похибка...
— Похибка? — Валеррр’ян виліз із-під кущів, струшуючи лапи. — Наливайко, ти пускав слину так несамовито, що я майже повірив у твій багатий внутрішній світ! «Тут немає болю, Еллі... Тут тільки любов...» — передразнив кіт тонким голосом. — Тобі пощастило, що в мене немає камери, бо Бюро б викупило цей запис за всі сметанні запаси країни.

  Дем’ян зупинився перед нами. Від нього пахло каналізацією, мокрою вовною і чимось таким холодним, що навіть вода навколо нього, здавалося, почала підмерзати.
— Найдо... — промовив він, і цей голос був зовсім не тим ніжним шепотом, що хвилину тому. Це був голос людини, яка щойно усвідомила, що її виставили на посміховисько перед усім підземним Львовом.

— Вам краще? — я відчувала, як пальці починають дрібно тремтіти від перенапруги. — Чи вам ще щось заспівати для повного щастя?

  Дем’ян зробив ще крок до мене, ледь не спіткнувшись об камінь. Його обличчя виражало цілий спектр емоцій: від шоку до глибокої, майже дитячої розгубленості. Він виглядав... наляканим. Але здається швидко приходив до тями.
— Панно Найда, — сказав він, дивлячись мені прямо в очі. — Те, що сталося в цьому колекторі... залишиться в цьому колекторі. Ви мене зрозуміли?.. Будь ласка. 

— О, — я схрестила руки на грудях. — Значить, тепер ми граємо в таємниці?
Я повільно похитала головою.
— Дем’яне, ви просто виглядали щасливим. Вперше, відколи я вас знаю. Ви посміхалися так, наче вам нарешті скасували всі протоколи у світі.

  Він заплющив очі й видав звук, схожий на приглушений стогін.

— Мишу тобі в дишло, Наливайко! — Валеррр’ян виліз знову із-за моєї спини, обтрушуючи хвіст від підземної вологи. — Ти не просто посміхався, ти мало не почав танцювати кадриль у цій стічній канаві. Тьху! Такої ганьби Бюро ще не знало. Добре, що твої підлеглі зараз напевно самі намагаються згадати, як їх звати, інакше твоя кар’єра закінчилася б швидше, ніж цей концерт.

  Дем’ян проігнорував кота, але його щелепи зціпилися так, що почувся хрускіт. Він явно не вірив мені. Йому здавалося, що він вибовкав щось критичне, щось таке, що оголило його внутрішню суть більше, ніж він міг собі дозволити.
— Найда, якщо ви щось приховуєте... — почав він знову, але тут зверху, з боку технічного люка, пролунали голоси та тупіт багатьох ніг.

  Бюро розчухалось. Нарешті.

  У колектор почали спускатися оперативники з детекторами та ще з якоюсь технікою. Світло потужних магічних ліхтарів розрізало темряву, висвітлюючи натовп розгублених чоловіків що гомоніли шукаючи вихід, та нас — мокрих, брудних і вкрай незадоволених життям.

— Слідчий Наливайко! — гукнув молодий хлопець, зістрибуючи з драбини. — Ви живі? Ми зафіксували сплеск... Боже, чим це тут... пахне?

  Дем’ян миттєво змінився. Наче за помахом чарівної палички, він випрямився, відкинув мокре волосся з чола і прийняв свій звичний вигляд людини-айсберга. Тільки мокрий плащ трохи псував ефект величності.
— Працюйте, — коротко кинув він оперативникам. — Всіх потерпілих — у лазарет на детоксикацію. Сирена нейтралізована... панною Найдою. Складіть пояснення про використання звукової магії в замкнутому просторі.