Розділ 6

​— Перепрошую?

​— Ви працюєте з населенням, — продовжував він, дивлячись мені прямо в очі. — Будь-який ваш емоційний зрив — це вибиті шибки, налякані свідки і години моєї роботи з очищення пам’яті. Тому відтепер будь-який ваш виїзд, будь-яке складне замовлення йде через мій прямий канал зв’язку. Дзвінок. Повідомлення. Сигнал. Що завгодно. Але більше жодних лопат. Ви відьма, а не могильник-гробокопач.

​— А якщо часу на дзвінок не буде?! — я ледь не підскочила на стільці.

​— Тоді буде протокол, — відчеканив він. — Розширений. З позбавленням ліцензії.

​  Я відкрила було рота, але закрила. Він дратував мене неймовірно. Своєю впевненістю, своєю прямою спиною, тим, як він тримав перо — впевнено і легко. Дем’ян нагадував мені тих слідчих, що забирали мене із сиротинця. Такі ж холодні, такі ж занадто «законники».

​  Він перегорнув чергову сторінку. Його голос став ще більш офіційним, наче він читав обвинувальний акт.

— Об’єкт спостереження: Найда Ізабелла. Походження — сиротинець №4. Раннє пробудження магічного потенціалу в сім років — інцидент із трансформацією персоналу в парнокопитних. Рекомендація Ковену: ізоляція до повноліття через нестабільність сили.

  ​Я відчула, як старий біль, той самий, із залишками манної каші та свинячого вереску, кольнув під серцем.

— «Об’єкт»? — повторила я, і мій голос здригнувся. — Ви зараз серйозно? Я людина. Я відпрацьовую борг державі за навчання. А ви читаєте моє життя як інструкцію до тостера! Ви взагалі жива людина?

​  Дем’ян на мить завмер. Його погляд пом'якшав буквально на мить, але він швидко повернув собі маску байдужості.

— Рівень сили — високий. Контроль — нестабільний. Схильність до масштабних руйнувань під час стресу. Можливість масової катастрофи.

​— Гранати теж не винні в тому, що вибухають, — сухо додав він, не дивлячись на мене. — Але їх не залишають без нагляду в центрі Львова.

  ​Валеррр’ян, який до цього сидів на підлозі, розглядаючи власне відображення у начищеному до блиску чоботі Дем’яна, раптом вистрибнув на стіл. Папки розлетілися, але кіт навіть не змигнув.

— Слухай, Наливайко, — протягнув він своїм оксамитовим басом. — Запиши там ще: «володіє неймовірним шарррмом» і «має поганий смак на чоловіків, у формі». Це для повноти картини.

​  Дем’ян повільно підняв погляд на кота.

— Фамільяр: клас — кіт білий, — прочитав він із теки, не реагуючи на зухвалість. — Поведінка — саркастично-агресивна. Статус — Реєстрація не завершена. Примітка: колишній повар Агенції, схильний до контрабанди молочних продуктів та Валер'яни лікарської у неймовірних масштабах. — він оглянув кота з кінчика хвоста до морди і додав — на рахунок масштабів таки зрозуміло.

​— Це не контрабанда, — гордо заявив Валеррр’ян. — Це репарації! 

​  Я дивилася на Дем’яна. В грудях пекло обурення і образа, що накочувала хвилями.

— Ви спеціально це робите? Читаєте це вголос, щоб образити мене?

​— Ні, — він закрив теку з гучним звуком. — Я хочу, щоб ви знали, як вас бачить система. Ви для неї — фактор ризику. І моя робота — зробити так, щоб цей ризик не став реальністю.

​— Тобто ви просто чекаєте, коли я помилюся, щоб поставити галочку і відправити мене назад у Ковен? — запитала я тихо, відчуваючи, як на очі навертаються сльози, які я нізащо не дозволю йому побачити.

​  Дем’ян підвівся. Він був вищим, ніж мені здавалось вночі. Його тінь накрила стіл.

— Ні, Ізабелло, — сказав він, і цього разу в його голосі було щось інше. Не метал, а скоріше глуха втома. — Я чекаю, чи вистачить вам сили не помилитися. Бо якщо ви налажаєте — прибирати за вами буду я. І я не хочу, щоб одного разу мені довелося прибирати те, що неможливо відновити.

  ​Я теж підвелася. Наші погляди зустрілися. Це було схоже на зіткнення двох різних стихій: льоду та пожежі.

— Вітаю, — кинула я. — У вас чудовий талант викликати ненависть з перших хвилин спілкування.

​  Валеррр’ян сплигнув зі столу і підійшов до мене, потершись об ногу.

— Ну що ж, офіцере, — єхидно сказав кіт. — Якщо вона ррраптом вирішить рррознести цей кабінет — ви ж будете поруч. Я правильно рррозумію? Може, дасте свій особистий номер? Чи нам одразу викликати пожежників?

  ​Дем’ян подивився на кота, потім на мене. Тяжко зітхнув і витяг з шухляди просте срібне колечко з синім камінцем і простяг мені.
—Носіть на руці, в разі потреби — насніть на камінь. Я прибуду на протязі хвилини.

— Реєстрацію фаміль'яра я завершу. Ви вільні, — сказав він коротко. —  Поки що. І не здумайте брати замовлення на привороти сьогодні. У вас аура іскрить так, що замість кохання клієнт отримає коротке замикання, і сердечний напад. І з великою вірогідністю не він один.

​  Я рушила до дверей, але на порозі зупинилася.

— Ви знаєте, що найгірше? Ви маєте рацію. У всьому. І я вас за це ненавиджу ще сильніше. Ви нестерпний.

— А ви — небезпечна, — відповів він услід. — Гарного дня, панно Найда.

  ​Я грюкнула дверима так, що табличка «406» жалібно завібрувала.

  ​Вже в коридорі Валеррр’ян задер хвоста і весело спитав:

— Ну що? Захотілося його придушити? Ну, я ж бачу, ти хочеш!

​— Ні, але я б... — прошипіла я, крокуючи до виходу. — Жаби, занадто симпатичні, може тарган? Чи краще наслати на нього справжні почуття? А ще, я б хотіла впустити йому на голову ту лопату. Ось. — вже легше дихаючи, сказала я.

​— А мені він навіть сподобався, вчити його ще й вчити, звичайно. Ти задумайся, здається на ньому, якесь дивне прокляття. Ні, ну от точно, я ж бачу, воно якесь кволе і прррийшло без ковбаси! На роботу! — муркнув кіт. — І у нього в шухляді столу пахне шоколадом з м’ятою. Наступного разу ми його точно пограбуємо. Я вже бачу сценарррій, приготую план.

​— Наступного разу не буде! — рявкнула я на весь коридор, не помічаючи, як перехожі маги та відьми злякано притискаються до стін.

​  Але десь у глибині душі я знала — наступний раз буде дуже скоро. Бо Львів великий, а халепи, які я притягую, ще більші.