Розділ 3

  Службова квартира на Калічій горі виявилася саме такою, якою я її уявляла в найгірших кошмарах, помножених на державний бюджет. Це був перший поверх старого австрійського будинку, вікна якого виходили у двір-колодязь, де пахло сирістю, смаженою цибулею і чиєюсь нездійсненною мрією про євроремонт.

  Коли я нарешті відчинила скрипучі вхідні двері, Валеррр'ян, який до цього моменту висів у мене на плечі як мішок з цементом, зіслизнув на підлогу і почав інспекцію.

— М-да, — пробасив він, обнюхуючи обдертий кут у передпокої. — Апартаменти класу «Люкс» для безпритульних мишей. Еллі, ти впевнена, що це житло для відьми, а не склеп для зберігання картоплі? Тут аура тхне цвіллю і розпачем попередніх мешканців.

  Я мовчки втягнула валізу всередину і клацнула вимикачем. Лампочка під стелею жалібно блимнула і видала тьмяне жовте світло, освітивши кімнату: ліжко з металевою сіткою, шафу, що трималася на чесному слові та шарах фарби, і килим на стіні з оленями, які виглядали так, наче бачили початок Першої світової.
— Це тимчасово, — сказала я, намагаючись не заплакати. — Відпрацюю два роки і винайму щось краще.
— Два роки? — кіт застрибнув на стіл (стіл гойднувся, але встояв) і подивився на мене жовтим оком. — Та я тут з голоду здохну набагато швидше. До речі, про їжу. Де моя вечеря? Чи ти думаєш, я фотосинтезом харчуюся? Я організм, що росте! Вшир.

  Довелося віддати йому бутерброд з ковбасою, який я берегла з потяга. Валеррр'ян з'їв його з виразом глибокої огиди, бурмочучи щось про «гастрономічний геноцид», і влігся спати прямо посеред мого ліжка, зайнявши 80% площі. Мені лишився краєчок біля стіни.

  Ніч опустилася на Львів. За вікном інколи гуркотів трамвай, змушуючи шибки дзеленчати. Я лежала, дивлячись у стелю, де тріщини утворювали мапу невідомих материків, і не могла заснути. В голові крутилися думки про нову роботу, про магію, яка вічно виходить боком, і про війну, що наче скінчилася, але її відлуння все ще блукали країною.

  Десь близько другої ночі я почула шурхіт.

  Спочатку я подумала, що це щури (Валеррр'ян навіть вухом не повів, хропучи як трактор). Але шурхіт повторився — чіткий, важкий звук кроків по гравію у дворі. Хтось йшов до мого вікна.

  Я завмерла. Серце закалатало десь у горлі. Вікно було на першому поверсі, заґратоване, але ґрати ті були старі й іржаві. Тінь затулила місячне світло. Почулося шкряботіння по склу.
— Валеррр'ян! — прошепотіла я, штовхаючи хутряну гору. — Прокидайся! Там хтось є!
— Якщо це не доставка піци, мене немає, — пробурмотів кіт, не розплющуючи очей. — Скажи, що ми свідки Єгови, самі підуть.

  Тим часом віконна рама жалібно скрипнула. Хтось ззовні намагався її підважити. Страх холодними пальцями стиснув шлунок. Я повільно сповзла з ліжка, на навшпиньках пробралася в коридор. Що там було? Парасоля? Ні, занадто легка. О! Лопата. Звичайна совкова лопата, яку, мабуть, двірник забув тут ще з минулої зими.

  Я схопила держак, відчуваючи, як пітніють долоні. Повернулася в кімнату.
Вікно розчахнулося з гучним тріском. Старий шпінгалет не витримав.
У темний отвір, затуляючи собою зорі, полізла постать.

  Це був чоловік. У брудному, пошматованому камуфляжі, але не нашому — темнішому, болотяному. Від нього тхнуло сирою землею і чимось солодкувато-гнилим. Обличчя було сірим, очі запалі, тьмяні, як старі монети.

  Живий мрець. Невпокоєний.

  Він перевалювався через підвіконня незграбно, як мішок з картоплею. Валеррр'ян нарешті розплющив одне око, оцінив ситуацію і позіхнув:
— О, клієнт. Еллі, зустрічай гостей. Тільки не цілуйся, у нього, схоже, герпес.
Мрець підвів голову. Його щелепа рухалася неприродно, наче незмащений механізм. Він відкрив рот і протягнув гугнявим, могильним голосом:
— Здрааааавствуйтє...
У мене всередині все обірвалося. Паніка змішалася з люттю.
— Та пішов ти! — вискнула я і з розмаху, вклавши в удар усю свою вагу і переляк, вперіщила його лопатою просто по лобі.

  ДЗЕНЬ!

  Звук вийшов дзвінкий, як удар у церковний дзвін. Мрець хитнувся, і впав. На його лобі, брудному і сірому, почала надуватися ґуля. Він кліпнув очима, виглядаючи ображеним, наче я відмовилася купити в нього пилосос.
— Воооосім лєєєт... — заскиглив він жалібно, тягнучи руки до мене.

— Ще раз! — скомандував Валеррр'ян з ліжка. — Тільки тепер плазом бий, площею ураження! Аматорка! Хто так зомбі гасить? Ти ж не картоплю копаєш! І не бурячки! Мишу тобі в штанях!
Я замахнулася знову, але руки тремтіли. Мрець, незважаючи на свою загальмованість, раптом зробив різкий ривок і вчепився холодною, як лід, рукою в мою щиколотку.

— Аааа! — заволала я.

  Це був не просто крик. Це був Крик з великої літери. Моя магія, та сама нестабільна, дика сила, яку я так боялася, зрезонувала з моїм жахом. Повітря навколо мене завібрувало.

  БА-БАХ!

  Усі шибки в кімнаті — і мої, і в сусідів зверху — вилетіли назовні дрібним кришталевим дощем. Валеррр'ян, якого ударною хвилею здуло з ліжка, в польоті вчепився кігтями в килим з оленями, повиснувши на ньому, як біла пухнаста сосиска.

  Мрець відлетів назад у двір, зробивши в повітрі неоковирне сальто, і з тріском гепнувся в густі кущі бузку.
Запала тиша. Дзвінка, абсолютна тиша, яку порушувало лише виття сигналізацій автівок на сусідній вулиці та жалібне дзеленчання якогось самотнього уламка скла на підвіконні.

  Я стояла посеред кімнати з лопатою, здійнятою над головою, як статуя «Жінка з веслом», тільки в піжамі з котиками. У вухах шуміло. В кімнаті гуляв вітер, роздуваючи фіранки.
— Ну, — порушив мовчання Валеррр'ян, повільно сповзаючи по килиму разом із відірваним шматком оленячого рога. — Вентиляцію ти налагодила. Тепер хоч дихати є чим. Але сусіди, думаю, не оцінять твій вокальний талант. Еллі, ти жива? Чи тебе вже паралізувало від усвідомлення суми збитків?

  Я опустила лопату (руки трусилися, наче в мене була лихоманка) і на ватних ногах підійшла до зяючого отвору, де колись було вікно.
— Ми... ми його вбили? — прошепотіла я, зазираючи вниз, у темряву двору.
— Еллі, увімкни логіку, — кіт підійшов до мене, обережно переступаючи через друзки, і теж визирнув. — Як можна вбити те, що вже здохло, ймовірно, ще під час «жесту доброї волі»? Питання в іншому: що це за біологічне сміття?