Розділ 79

  Темрява за вікном густішала, перетворюючись на щільне сукно, прошите срібними нитками зірок.

  Усередині хатини панувала напружена, майже молитовна тиша, яку порушувало лише свистяче, важке дихання Валеррр’яна. Він лежав на розстеленому плащі Дем’яна, нагадуючи здуту білу кульку, яку спочатку довго тягали крізь тернополі, а потім вирішили використати як ганчірку для полірування каміння.

— Вершків… — прохрипів кіт, не розплющуючи очей, наче звертався до якихось далеких котячих богів. — Якщо в цій обителі ще залишилася бодай крапля поваги до ветеранів нерівних боїв та лицарів честі, я вимагаю вершків. Інакше моя сповідь помре разом зі мною, а світ так і не дізнається про подвиг, порівняно з яким подвиги Геракла — то просто дитяча розвага в пісочниці…

  Еллі миттєво взялася до справи. Поки вона обережно промивала надірване вухо магічним відваром із полину (який щипав так, ніби в нього додали розплавлене сонце), Дем’ян дістав завітну керамічну мисочку. Він налив туди найгустіших вершків, які вони встигли прихопити у лісника, і підсунув кілька шматків свіжої печінки, нарізаних ідеальними скибочками.

  Валеррр’ян одним оком простежив за траєкторією печінки. Він болісно скривився, коли Еллі торкнулася рани на боці, видав звук, схожий на прокляття на давній латині, але таки почав їсти. З кожним ковтком його хвіст, що раніше висів безвільною сірою мотузкою, починав ледь помітно пульсувати. До «хижака» поверталася воля до життя і, що важливіше, воля до великого хизування.

    Сага про Білого Мисливця: Офіційна версія

  Закінчивши з трапезою та ретельно витерши випацькану мордочку залишками свого розірваного светрика (який тепер нагадував більше маскувальну сітку, ніж одяг), Валеррр’ян відкинувся на подушку.

  Він набув вигляду античного філософа, що готується розповісти про падіння Атлантиди.

— Отже, слухайте і занотовуйте, бо таке стається раз на еон, — почав він, і його голос знову наповнився звичним, як львівська бруківка, пафосом. — Моє полювання почалося буденно. Я гайнув до лісу, аби нагадати місцевим гризунам, що таке справжня велична грація. Це була не просто дегустація лісових сонь, це більше було схоже на лекцію з вищої аеродинаміки. Я наздоганяв цих розжирілих на букових горішках створінь, давав їм легкого, повчального ляпаса по загривку, проводив коротку бесіду про шкоду переїдання і відпускав. Я був милосердним богом цього лісу.

  Кіт зробив паузу, чекаючи на аплодисменти, але, почувши лише тріск дров у каміні, продовжив:

— Але раптом ефір здригнувся. Десь у глибокій ложбині, затягнутій сизим туманом, я почув лемент, який міг належати лише учасникам справжньої, первісної драми. Звісно, я не міг пройти повз. Я рушив на допомогу, але схил виявився підступним, як звіт Зенона Кріпа про витрати на відрядження. Я не втримався і просто зкотився в яр, зробивши в повітрі три ідеальних сальто, і приземлився в самому центрі компанії диких лісових котів.

  Еллі прикусила губу, уявляючи, як цей «аристократ» кубарем летить у кропиву, але Валеррр’ян уже ввійшов у раж.

— Їх було п’ятеро. Грубі, неотесані варвари з запахом дикого кабана і повною відсутністю манікюру. Я був готовий розкидати їх силою своєї фамільярської харизми, але тоді… я побачив Її. Це було не просто кохання, це був енергетичний колапс. Найпрекрасніша лісова кішка в історії Карпат. Сріблясте хутро, очі кольору молодого моху, в яких відбивалася вся мудрість предків, і хвіст… о, цей хвіст міг би стати музою для найкращих художників Бюро!

— Звісно, цим лісовим обмеженим типам не сподобалося, як я на неї дивився. Вони вважали, що вона має вибирати когось із їхнього «шерстяного пролетаріату», а білий кіт у светрі — то для них лише об'єкт для глузувань. Але коли я рикнув, у них повідпадали щелепи! Ситуація загострилася, коли з тіні вийшов він… Вожак.

  Валеррр’ян зробив паузу для драматичного ефекту і знову занурився в миску з вершками.

— Це був не кіт, це був демон, який забув повернутися в Пекло! Величезний, шрами через усю морду, лапи розміром із моє его. Він подивився на мене так, ніби я — дієтична галета. Я рикнув на нього, але цей телепень не знав правил магічного етикету. Він кинувся в атаку. Ми билися два дні й дві ночі! Смереки гнулися від нашого реву, птахи покидали гнізда, а гори здригалися від ударів наших лап! Я проявив чудеса стратегії: заманював його в пастки, використовував ефірні щити і нарешті, епічним ударом з розвороту, довів свою перевагу. Я переміг, отримав прихильність прекрасної леді і повернувся до вас як тріумфатор!

    Хвилина істини: Карпатське сафарі навпаки

  Еллі уважно подивилася на Валеррр’яна. Вона розглядала надірване вухо, яке явно постраждало не від «удару з розвороту», а від банального зачеплення за старий іржавий дріт або колючий дрік. Вона бачила клапті хутра, вирвані явно в процесі панічної втечі.

— Валеррр’яне, — м’яко сказала вона, погладжуючи його за вцілілим вушком. — Історія чудова. Майже на рівні «Гри Престолів». А тепер розкажи нам, що було насправді. Без «енергетичних колапсів» та «епічних розворотів».

  Кіт миттєво знітився. Його пафос вивітрився, як запах дешевого одеколону на вітрі. Він втягнув голову в плечі й почав зацікавлено вивчати візерунок на ковдрі.

— Ну… — пробурмотів він, уникаючи погляду Дем’яна. — Якщо бути зовсім точним… те, що я хотів, я справді отримав. Кішка справді була прекрасна, і вона справді оцінила мої шкарпетки та столичний шарм. Але… цей здоровенний котисько мене не бив два дні. Він просто не встигав. Бо він… він ганяв мене по горах усі ці сорок вісім годин без перерви на обід!

  Валеррр’ян зітхнув, згадуючи пережите приниження.

— Тільки-но я підходив до нори, аби прочитати леді вірша, як з-за куща вилітав цей волохатий танк! Вони зібрали цілу зграю і влаштували на мене справжнє сафарі. Мене ганяли по скелях, я тричі мало не злетів із кручі, бо мої шкарпетки, виявляється, мають погане зчеплення з мокрим камінням! Я два рази падав із дерев, бо лісові коти лазять по них краще за інструкторів Бюро. Вухо мені надірвали, коли я намагався пропхатися крізь щілину в скелі, яка була замалою для кота мого інтелектуального масштабу. Мене кусали за хвіст, мене обливали презирством і тричі намагалися скинути в холодний потік!