Розділ 73

  Діана, яка до цього моменту мовчки вела авто, так міцно стиснула кермо, що шкіра на її пальцях стала білою.

— «Нещасний випадок»… — повторила вона, і в її голосі почулася справжня, холодна злість. — Знаєш, Еллі, я знала Вікторію як блискучого стратега. Але тільки сьогодні я зрозуміла, що вона — монстр. Вона не просто погрожувала. Вона дала тобі зрозуміти, що ти можлива ціль. І те, що ти зробила на площі… вона використає це проти тебе, якщо Дем’ян не встигне її якось переграти.

  Світ продовжував свій біг від нас за вікном авто, розмиті плями дерев неочікувано заспокоювали.

  Ми зупинилися на заправці під Житомиром. Діана вийшла з машини, щоб зателефонувати Дем’яну. Я бачила її крізь скло — вона стояла під світлом самотнього ліхтаря, нервово палячи (я й не знала, що вона палить).

  За десять хвилин вона повернулася. Її обличчя було дивно спокійним, але в очах з’явилася нова іскра — повага.

— Дем’ян — геній, — сказала вона, сідаючи за кермо. — Хоча і дуже ризиковий геній. Він пішов прямо до Вікторії. Поки Бюро збирало уламки каштанів на площі, він зайшов до її кабінету.

— І що? — Валеррр’ян аж витягнув шию.

— Він сказав їй прямо: «Це наслідки вашого несанкціонованого психологічного тиску на оперативницю. Ви спровокували нестабільний викид сили, намагаючись залякати стажера. Якщо це вийде на рівень офіційного розслідування з залученням тих самих італійських кліриків — випливуть деталі вашої розмови. Усе».

  Я затамувала подих. Дем’ян пішов проти Верховної відьми з відкритим забралом.

— Вікторія мовчала довгу хвилину, — продовжувала Діана. — А потім сказала, що це — перша і остання послуга, яку вона робить тобі та Дем’яну. Вона особисто підпише звіт про те, що на площі стався «аномальний атмосферний розлом ефіру», який виник через технічну несправність експериментального обладнання. Але… вона додала, що тепер ви обоє їй винні. І вона більше не хоче нічого чути ні про Ізабеллу, ні про Дем'яна. 

— Ми живі, — прошепотіла я, відчуваючи, як по щоках знову котяться сльози. — Він знову врятував нас.

  Коли ми в’їхали у Львів, місто зустріло нас рідним дощем і запахом кави, що пробивався навіть крізь туман. Але Львів більше не здавався мені казковим. Він здавався прихистком для пораненого звіра.

  В офіс «ЛьвівМагПобуту» я зайшла так, ніби пройшла через війну. Моє обличчя було сірим, очі запалими, а пальці тремтіли так, що я не могла втримати ручку. Зенон Кріп, який уже збирався вигукнути щось про «столичні прогулянки», раптом заціпенів. Він поправив окуляри, довго і пильно дивився на мене, а потім його суворий погляд пом’якшав.

— Найдо… — почав він незвично тихо. — Я не буду питати, що там сталося. Київ — це м’ясорубка. Бачу, ти в неї потрапила.

— Зеноне, мені потрібна відпустка, — мій голос ледь було чути. — Оплачувана. На кілька тижнів. Будь ласка.

  Кріп мовчки простягнув мені чистий аркуш паперу.

— Пиши. Я підпишу негайно. Йди додому, Еллі. Пий чай, спи, не підходь до дзеркал і магічних предметів. Віро! — гукнув він секретарку. — Оформи наказ. І завари їй того збору з полином, що ми тримаємо для важких випадків.

  Валеррр’ян, який весь цей час дріботів поруч, лише притих. Щойно ми переступили поріг нашої квартири, він зігнав увесь свій стрес на бідних домовиків.

— Чого витріщилися?! — гаркнув він на Тінька, що вискочив із кухні. — Чому в хаті такий ґвалт? Тихіше переставляйте капці! Відьмі потрібен спокій, а не ваші танці з пилотягом! Павочко, неси ковдру! Найкращу! 

— Валеррр'яне, досить.. — я просто стомлено переставляла ноги.

  Діана затрималася біля моїх дверей. Вона виглядала теж виснаженою, але в її поставі з’явилася якась нова, сталева впевненість.

— Еллі, — вона зазирнула мені в очі. — Тільки тепер, почувши твою розповідь, я зрозуміла, навіщо від мене вимагали ті щотижневі звіти. Вона хотіла знати твої слабкі місця. Вона хотіла знати, коли настане момент, щоб відштовхнути тебе як найдалі. Мені нестерпно соромно, що я була частиною цього.

  Вона міцно стиснула мою руку.

— Тепер я знаю правду. І я обіцяю тобі: я більше не напишу про тебе жодного слова, яке зможе використати Буревій. Навіть якщо вона поверне мене в Київ — а вона це зробить з часом, я впевнена, якщо все ж вирішить прибрати нагляд — я буду твоїм союзником там. Ти не одна, Еллі. Можливо, ми не стали кращими подругами, але я щиро співчуваю тобі, і підтримаю тебе, якщо буде потрібно.

  Діана пішла, а я залишилася стояти в тиші львівського коридору. Якось відсторонено розуміючи, що пустоту в середині мабуть можна заповнити іншими людьми, мріями чи подіями, але ніщо вже не змінить сказаного біологічною матір'ю. Маленька дівчинка всередині мене, яка мріяла про маму, нарешті зникла під уламками київських каштанів. На її місці народжувалося щось інше.

І це інше, було готове битись за своє, і своїх, якщо знадобиться — до кінця.