Розділ 69

  День почався з справжньої театральної вистави одного актора, чиї амбіції та образи могли б заповнити весь Оперний театр. Валеррр’ян сидів посеред номера, схрестивши лапи на грудях, і дивився на мене так, ніби я щойно власноруч підписала указ про заборону вершків у всьому світі.

  А все тому, що напередодні ввечері я зробила те, що вважала стратегічно правильним: заховала пакунок зі «Столичними делікатесами», призначеними для Архімеда, у найтемніший куток своєї валізи, під шар вовняних светрів і магічних сувоїв. Я надто добре знала свого фамільяра. Залишити ці ласощі у вільному доступі означало, що до Львова Архімед отримає лише порожній папірець із запахом валеріани та щирим вибаченням.

— Це недовіра! Це ніж у спину від тієї, кому я присвятив найкращі шкарпетки свого життя! — Валеррр’ян навіть не доторкнувся до свого ранкового паштету. — Ви чуєте це, Наливайко? Ваша стажерка офіційно визнала мене кулінарним злочинцем! Вона думає, що я — я! — не втримаюся перед спокусою з’їсти пару сушених мишей, призначених для тієї поважної, але вкрай занудної сови?

  Дем’ян, який виглядав трохи краще після вчорашнього, але все ще тримав дистанцію, лише втомлено потер скроні.

— Валеррр’яне, їж. Нам треба виходити.

— Їж?! — кіт підскочив, і його смарагдовий светр настовбурчився. — Як я можу їсти в атмосфері тотальної підозрілості? Мене не цінує відьма. Мене не цінує наглядач-слідчий, який навіть не спитав, чи не тисне мені шкарпетка від стресу. Бюро дивиться на мене як на статистичну одиницю в методичці! Я — непризнаний геній львівського ефіру, приречений на гастрономічне приниження в столиці. Я вже бачу цей некролог: «Помер від морального виснаження та браку довіри до його чесного слова». Еллі, ти хоч розумієш, що ця твоя валіза тепер для мене — як скриня Пандори? Тільки замість лих там лежить те, що мало стати символом дружби між котячими та пташиними!

— Валеррр’яне, якщо ти зараз замовкнеш, я обіцяю купити тобі окрему порцію вершків перед виходом, — зітхнула я, закриваючи сумку.

— Купити прихильність за лактозу? — він на мить замислився, ворушачи вусами. — Нахабно. Але дієво. Проте май на увазі: моя образа нікуди не зникла! Вона просто перейшла в режим очікування десерту.