Розділ 68

— Так. Я хочу відправити «Магічне Послання-Миттєвість».

  Валеррр’ян, який дріботів поруч, миттєво навострив вуха.

— Ого! Прямий ефірний лист? Еллі, ти здуріла? Це ж не рекомендується робити вдень у такому мегаполісі, як Київ! Ефірний шум такий, що твій лист може замість кишені адресата потрапити в каструлю з борщем до якогось міністра. Уявляєш обличчя чиновника, коли йому в обід вирине привид із запискою?

— Саме тому мені потрібні якісні інгредієнти, — відповіла я рішуче. — «Срібний пил», «пергамент пам’яті» та «есенція спокою». Якщо я доставлю листа прямо в кишеню, адресат подумає, що просто забув про нього. Це найменш травматичний спосіб.

— Ну що ж, — Дем’ян поправив пальто. — Раз так, то тримаємо курс на Андріївський узвіз. Заодно і Тессі все купимо. Валеррр’яне, постарайся не розлякати продавців своїми коментарями про атестацію.

— Я нічого не обіцяю! В от що за лист і з якого дива, ти мені гічого не пояснила Еллі! — вигукнув кіт, поправляючи светрик. — Моя місія — все знати і нести світло істини в ці темні печери торгівлі!

  Я зробила вигляд, що питання не було почуто.

  «Срібний Полин» та Андріївський узвіз зустрів нас крутими схилами, бруківкою, що пам’ятала ще стародавніх князів, і неймовірною кількістю дрібних крамничок, де магія продавалася впереміш із сувенірами.

  Ми швидко знайшли «Срібний Полин» — маленьку лавку під самим пагорбом, де з дверей вилітали іскри щоразу, як хтось заходив. Власник, той самий напівгном, про якого казала Тесса, виявився ще похмурішим, ніж ми очікували.

— «Дніпровські тумани»? — пробурчав він, витягаючи з-під прилавка запечатані сині колби. — Львів’яни, чи що? Тільки ви купуєте цю вогкість у пляшках. І чорнило з каштанів… тримайте. Тільки обережно, воно має звичку писати правду, навіть якщо ви хочете збрехати.

  Валеррр’ян у цей час інспектував відділ «Корми для вищих сутностей».

— Гей, вельмишановний бороданю! — звернувся він до продавця. — А чому у вас на полиці «Столичні делікатеси» вкриті таким шаром пилу, ніби їх пакували ще при гетьмані Мазепі? Це образа для моїх рецепторів!

Продавець лише зиркнув на нього крізь густі брови:

— Для котів у шкарпетках у мене окрема ціна. Подвійна.

— Це дискримінація за ознакою гардеробу! — обурився Валеррр’ян, але замовк, коли Дем’ян купив йому пакунок тих самих сушених мишей у валеріані. — Ну гаразд… Корупція — це теж частина столичного шарму. Але їх замовляв Архімед! Але, їх тут величезна кількість, хіба він помітить зникнення кількох... Мр...

  Поки Дем’ян розраховувався за замовлення Тесси, я перейшла до головного. Мені вдалося знайти «Пергамент Пам’яті» — тонкий, майже прозорий папір, який вбирав у себе емоції відправника. Поруч на полиці виблискувала «Есенція Спокою» у крихітній кришталевій крапельці.

— Еллі, ти впевнена, що хочеш робити це, не так... Це... необхідно? — Дем’ян підійшов до мене, його голос був тихим і серйозним. — Київський ефір зараз наелектризований конференцією. Будь-яка несанкціонована магія такого рівня може бути запеленгована Секретним відділом. Тим самим, про який сьогодні розповідали.

— Я буду обережною, — пообіцяла я. — Я пообіцяла декому передати звістку. Я намагатимусь використати суто свою силу. Це дозволить листу пройти «під радарами» Бюро. Мені просто треба написати його від імені тієї жінки. Ця людина має дещо знати. Він… він, як і всі заслуговує на те, щоб відпустити свій біль. 

— Це щось приватне, про що ти не хочеш говорити зараз? 

  Я кивнула, мовчки.

  Дем’ян зітхнув, подивившись уважно на мене, але я побачила в його очах схвалення. Він був надто стурбований своїми проблемами, щоб заглиблюватись ще й у мої. Можливо, він і сам хотів би отримати такого листа від свого батька — того дивного демона, який врятував його матір. Листа, що щось прояснить.

— Гаразд. Ми знайдемо тихе місце на Володимирській гірці. Там старі дерева, вони допоможуть приховати сплеск енергії.

  Ми йшли схилами, Валеррр’ян біг попереду, періодично зупиняючись, аби прокоментувати архітектуру чи понюхати якийсь магічний кущ.

— Ви тільки подивіться на ці будинки! — казав він. — У Києві навіть ліпнина виглядає так, ніби вона збирається виставити тобі рахунок за перегляд. Еллі, ти вже придумала, що напишеш? А коли ти мені докладно розповіси про все? Пам’ятай, що занадто багато драми може викликати у адресата серцевий напад, а занадто мало — змусить його подумати, що це реклама нових магічних послуг. Еллі, ну що то за таємниці між найріднішими істотами? Ти взагалі стала дуже дивно поводитись! Ти б бачила себе зі сторони: не відьма, а бознашо. Секрети в них від фаміль'яра, і був би будь який інший, ладно! Але це ж я Еллі! Я тобі навіть сосиску можу стратегічну віддати! Ну... Можливо не цілу, але ж віддати! 

  Я не слухала його жартів. В моїй голові звучав голос жінки з Саду.

  «Я буду чекати. Скільки б не прийшлось. Нехай він живе».

  Коли ми знайшли затишну альтанку, приховану за густими заростями бузку, я дістала пергамент. Дем’ян став «на стійці», прикриваючи мене від випадкових перехожих.
Я заплющила очі. Сад Тіней відгукнувся миттєво — прохолодою в грудях і запахом попелу. Я дозволила емоціям жінки потекти через мої пальці на папір. Літери з'являлися самі собою — не моїм почерком, а її. Легким, трохи розмашистим, сповненим тепла.

— Тепер останній крок, — прошепотіла я.

Я нанесла краплю есенції спокою і розсипала срібний пил. Папір почав танути, перетворюючись на легкий, майже невидимий димок. Я зосередилася на образі Андрія — так, як бачила його в пам’яті жінки. Високий, із сумними очима, що постійно шукають її в натовпі.

— Лети, — видихнула я.

  Магія спрацювала чисто. Тонка нитка енергії прошила повітря і зникла в напрямку центру міста. Якщо все пройшло правильно, через секунду Андрій, який, можливо, саме зараз купує хліб чи йде з роботи, відчує легку вагу в кишені свого плаща. Він засуне руку, намацає конверт і… подумає, що вона поклала його туди ще вранці. І лише вдома, в тиші, він прочитає те, що змінить його життя.