Розділ 59

  Я дивилася на неї, і всередині мене все тремтіло. Це була влада в чистому вигляді — безжальна, авторитетна, позбавлена будь-якої теплоти. Буревій не просила про співпрацю, вона диктувала умови.

  Я мимоволі торкнулася свого кільця. Буревій була тією, хто це кільце міг використати і як порятунок, і як ланцюг.

  Після виступу Буревій на сцену вийшла Діана. Вона була чудовим контрастом — жива, енергійна, з чіткими пропозиціями щодо покращення життя звичайних працівників МагПобуту. Вона говорила про страхування фамільярів, про модернізацію бібліотек та про те, що оперативник, який спить чотири години на добу, не може бути ефективним.

— Нам потрібен не тільки контроль, нам потрібна повага до тих, хто стоїть на першій лінії! — заявила вона під схвальне мурчання Ізольди.

  Коли офіційну частину закінчили, оголосили перерву на «святковий фуршет». Ми всі, голодні після багатогодинних промов, кинулися до столів, але там нас чекав справжній культурний шок.

— Еллі, це що таке? — Валеррр’ян із огидою обнюхував крихітну кульку зеленого кольору на срібній шпажці. — Офіціант сказав, що це «декультивована есенція огірка з нотками роси єдинорога». Вони знущаються? Де нормальні котлети? Де хоча б бутерброд із шинкою, який не намагається розчинитися в повітрі раніше, ніж я його вкушу?

— Це молекулярна магічна кухня, Валеррр’яне, — зітхнула Діана, намагаючись вхопити тарталетку розміром із ґудзик. — У Києві вважається, що їжа має бути «інформативною», а не ситною.

— Інформативною?! — кіт мало не задихнувся від люті. — Я зараз такий інформативний, що з'їм цього павича, якщо ми негайно не підемо звідси! Подивіться на цей шведський стіл — тут лише повітря в різних агрегатних станах!

  Дем’ян підійшов до нас, розслабляючи вузол краватки.

— Так, колеги. Пропоную тактичний відступ. Зараз — у готель. Знімаємо ці парадні обладунки, перевдягаємося в джинси — і йдемо шукати справжній, гарячий, земний обід. Я знаю місце на Подолі, де порція борщу більша за цей весь зал, а реберця готують так, що про них складають пісні.

— О! — Валеррр’ян аж підскочив, ледь не збивши бокал із блакитним напоєм. — Нарешті професійна розвідка! Еллі, бігом у готель! Я відчуваю, що моя внутрішня магія починає харчуватися моїми ж власними нервами.

  Ми швидко попрямували до виходу, ігноруючи здивовані погляди столичних магів, які продовжували елегантно жувати «есенцію огірка». Київські ліхтарі вже запалювалися, обіцяючи нам затишний вечір після довгого дня у холодному блиску кришталю.