Розділ 58

  «Скляна зала» Головного Управління Бюро Магічної Безпеки у Києві була, як маніфест сили. Стіни, вилиті з магічно загартованого кришталю, не пропускали денне світло, в вони його фільтрували, перетворюючи сонячні промені на складні голографічні схеми ефірних потоків, що повільно плавали над головами присутніх. Під ногами була підлога з полірованого обсидіану, в якій відбивалися сотні магічних вогнів, створюючи ілюзію прогулянки по зоряному небу.

  Всюди пахло озоном, дорогою парфумерією, старовинними сувоями та свіжовипрасованим пафосом. Я стояла біля колони, відчуваючи, як моя смарагдова сукня ледь помітно вібрує. Тканина, як і обіцяв Маркіян, виявилася надчутливою: зараз вона була глибокого, майже чорно-зеленого кольору, видаючи мій стан максимальної концентрації, межуючої з панікою.

  Поки маги та відьми обмінювалися люб'язностями, справжні баталії розгорталися на рівні колін. Валеррр’ян, у своєму смарагдовому светрі та шкарпетках, гордо виступав попереду мене, тримаючи хвіст так рівно, ніби він був антеною, що приймає сигнали з самого космосу.

— Еллі, глянь ліворуч, — шипів він, коментуючи кожного зустрічного фамільяра. — Бачиш того мейн-куна з золотим ланцюгом? Він так надувся, що ще трохи — і почне левітувати без жодних заклять. А он та сіамська Аїда з кухні… Бачиш, як вона мружиться? Вона думає, що її погляд може спопелити провінціала, але вона ще не знає, що мій светр має в’язаний захист від столичного снобізму.

  Валеррр’ян зупинився перед величезним дзеркалом, поправив шкарпетку і продовжив свій огляд:

  Механічний павук-архіваріус: «Жахливий примітивізм. Навіщо тобі вісім ніг, якщо ти не можеш ними навіть вкрасти шматочок шинки непомітно?»

  А вогняний тхір у смокінгу: «Це не фамільяр, це запальничка з амбіціями. Один чих — і ми будемо викликати пожежників Бюро».

  От оце що? Психічний павич: «Еллі, він розпустив хвіст прямо перед моїм носом! Це ж пряма агресія! Я зараз нашлю на його пір’я статичну напругу, і він буде схожий на общипану курку під напругою».

  Ізольда, яка сиділа біля Діани, лише зверхньо прикривала очі. Їй було достатньо просто бути сфінксом, щоб виглядати найбільш столичним створінням у залі. Вона була як жива статуя, в той час як Валеррр’ян працював за весь відділ пропаганди Львова.

  Церемонію відкрив заступник голови Бюро — чоловік із голосом, що нагадував шелест нових банкнот. Він офіційно оголосив про впровадження «Системи Екстреного Результату». Ті самі кільця, які я першою випробувала, тепер виблискували на великому екрані.

— Ми більше не розрізнені одинаки, — проголосив він. — Бюро стає єдиною мережею. Кільце — це ваш голос, який почують навіть у найтемнішому підвалі, якщо ви в біді.

  Коли нас із Дем’яном запросили на сцену, я відчула, як сотні поглядів впилися в мене. Дем’ян легенько стиснув мій лікоть, передаючи той спокій, якого мені так бракувало.

— Ми випробували це кільце в умовах, які не назвеш лабораторними, — чітко сказав Дем’ян, і його голос розкотився залою, змусивши присутніх замовкнути. — Це не просто гаджет. Це впевненість. Коли ти стоїш перед сутністю вищого кола, усвідомлення того, що підкріплення вже летить до тебе через один дотик до металу, змінює тактику бою.

  Я зробила крок до мікрофона. Моє кільце на пальці нагрілося, резонуючи з загальним магічним полем зали.
— Дякую розробникам Бюро Магічної Безпеки, — почала я, дивлячись у залу, де в першому ряду Валеррр’ян схвально кивав головою. — Для мене це кільце стало якорем. Воно навчило мене, що бути силою — не означає бути самотньою. Співпраця з колегами через такий зв’язок — це те, що робить нас професіоналами, а не просто людьми з здібностями.

  Аплодисменти були гучними, але я відчувала, що це лише прелюдія.

  А потім настала тиша. Така абсолютна, що було чути, як працюють кліматичні закляття під стелею.

  Температура в залі, здавалося, впала на кілька градусів. На сцену вийшла Вікторія Буревій.

  Вона була втіленням холодної величі. Сукня кольору рідкої ртуті переливалася при кожному русі, а її аура була настільки щільною, що здавалося, простір вигинається навколо неї. Коли вона почала говорити, я забула, як дихати.

— Магія — це не привілей і не подарунок, — її голос був ідеальним, як лезо скальпеля. — Це небезпечний ресурс, який вимагає тотального контролю. Бюро — це не клуб за інтересами. Це механізм. І якщо якась деталь цього механізму дає збій через емоції чи «непередбачуваність», ми маємо її замінити.

  Вона говорила про дисципліну, про «чистку лав» і про те, що інновації — це лише спосіб посилити нагляд.

  Кожне її слово було як удар молота. Я дивилася на неї, і всередині мене все тремтіло. Це була влада в чистому вигляді — безжальна, авторитетна, позбавлена будь-якої теплоти.