Розділ 53

  Він почав викликати кошенят по одному, супроводжуючи це короткими (і не дуже) коментарями:

  Рудий (найшвидший): — Метеорик. Меті. Бо він бігає швидше за мій здоровий глузд і вже тричі порушив закони тертя в цьому коридорі.

  Чорний із білою плямою на носі: — Шпигун. За його вроджену звичку спостерігати за нами з найтемніших кутів і таємно інспектувати вміст смітників.

  Елегантна сіра дівчинка: — Львів’янка. Лева. Тільки вона вміє так гордо тримати хвіст і дивитися на всіх з таким виглядом, ніби їй винні каву та триста гривень.

  Білий пухнастик: — Зефір. Виглядає солодко і невинно, але кусається як справжній оперативник під час затримання.

  Тихий смугастик: — Архіваріус. Арчі. На честь нашого Питія. Він уже намагався з’їсти перепустку Дем’яна — справжній талант до паперової роботи!

  Найменша дівчинка: — Млинчик. Бо вона м’яка, солодка і викликає таке ж звикання, як сніданки у нашого Тінька.

  Велика руда бешкетниця: — Іскра. Бо від її енергії вже два рази замикало кавоварку, а в Віри наелектризувалася вся зачіска.

  Темно-сірий котик: — Туман. Тумі. Зникає в кімнаті за секунду, особливо коли приходить час прибирати іграшки.

  А ця маленька кішечка з різними очима: — Таємниця. Тая. Буде спеціалістом з нерозкритих справ та маніпуляцій свідомістю стажерів.

  Спокійний смугастий: — Статут. Бо він єдиний, хто не гризе взуття Зенона Кріпа і спить виключно на нормативних актах.

  Сміливий чорний котик: — Лицар. Вже встиг героїчно «врятувати» Архімеда від власного пера, ледь не позбувшись при цьому вусів.

  Остання дівчинка з білими лапками: — Лапка. На честь своїх прудких та інколи не слухняних лап та моєї безмежної щедрості! — гордо додав Валеррр’ян.

  Глосса схвально муркнула, а Ефросинія навіть витерла сльозу накрахмаленою хустинкою.

— Які чудові дітки! — сплеснула вона руками. — Віро, неси вершки, паштети, святкуємо! Майбутнє Бюро в надійних лапах!

  Навряд чи хтось очікував, але навіть наш суворий шеф, Зенон Кріп, наважився вийти зі свого «бункера». Він обережно, двома пальцями, взяв на руки Статута. Кошеня миттєво заснуло у нього на долоні. Кріп зітхнув:
— Ну, хоч хтось у цьому офісі буде знати правила і не буде вимагати премію за кожен чих... Можливо мені теж уже час завести фаміль'яра...  Зенон з дивною обережністю та ніжністю зкуйовдив пальцем сонне кошеня в руці.

  Вечірка видалася напрочуд теплою. Діана на цілих десять хвилин відірвалася від своїх нескінченних звітів і навіть дозволила Зефіру погратися зі своєю дорогою ручкою (правда, під суворим наглядом Ізольди).

  Питій, смугастий фамільяр Віри, нарешті перестав нагадувати тремтячий холодець і виліз із-за тек.

  Побачивши, що Ізольда милостиво дозволила Млинчику та Лапці сісти поруч із собою на подушку, він теж набрався неймовірної хоробрості і підійшов ближче до сфінкса. Валеррр’ян, який у цей час зосереджено жував святковий паштет, підморгнув йому:

— Бачиш, Питію? Головне — це правильний піар і вчасне ім'я. Тепер вони не просто безпритульні коти, а кадровий резерв столиці! Тримай хвіст пістолетом, може, і тобі в Києві якусь медаль випишуть за терплячість.

  Ми з Дем’яном стояли біля вікна, трохи осторонь від пухнастого хаосу. Кава в наших чашках парувала, відбиваючи вогні гірлянд.

— Ти готова до поїздки, Еллі? — запитав він тихо. Його рука на мить торкнулася моєї, і я знову відчула ту теплу вібрацію, яка вже не лякала мене розрядом струму.

— Тепер так, — відповіла я, дивлячись на смарагдовий светр Валеррр’яна, який м’яко світився в сутінках офісу. — Маючи такий тил, таких «хрещеників» і таку підтримку, я готова зустрітися з будь-якими труднощами. Ну, або мені так здається.

  Львів за вікном уже запалив свої перші ліхтарі, розсипаючи золото по бруківці. Попереду був понеділок, старий вокзал і величезне місто, яке чекало на нас зі своїми таємницями. Але зараз у нас була кава, закуски, дванадцять нових імен і тихе усвідомлення того, що ми — сім'я. Навіть якщо ця дивна сім'я постійно гризе чиїсь шнурки, чи перевертає весь офіс догори ногами.