Розділ 50

  Після того, як Вероніка закінчила свою розповідь, у кав’ярні на кілька секунд запала важка тиша. Тільки шум кавомашини та далекий сміх за сусіднім столиком нагадували про те, що світ навколо все ще нормальний. Але для дівчини перед нами він давно став кривим дзеркалом. І тут уже ми могли допомогти.

​  Діана вже збиралася видати чіткий план із викликом мобільної групи, але я відчула, як усередині мене прокидається щось нове. Та сама «тиха сила», про яку вчора говорив Дем’ян. 

​— Ми не просто знімемо прокляття, — сказала я, і мій голос прозвучав напрочуд впевнено. — Ми зробимо так, щоб Мар’яна сама розставила на себе пастку. У мене є ідея.

  Дівчата здивовано подивилися на мене.

— Я надягну личину Вероніки, — продовжила я. — Моєї магії тепер вистачить, щоб утримати ілюзію достатньо довго. Я піду до гуртожитку замість неї. Якщо Мар’яна справді настільки впевнена у своїй безкарності, вона спробує оновити врок, коли «Вероніка» повернеться. І тоді ми впіймаємо її на гарячому. І це буде найкращим доказом її провини.

  Ми вийшли з кав’ярні й попрямували до машини Діани. Там, у безпеці тонованого скла, я заплющила очі й зосередилася. Я згадала кожну рису Вероніки: її зляканий погляд, лінію плечей, навіть той специфічний «вузол» у її ефірі. Магія потекла м’яко, без іскор і болю. За мить у дзеркалі на мене дивилася заплакана студентка, а не руда відьма. 

​— Неймовірно, — прошепотіла Тесса. — Еллі, ти навіть запах її емоцій відтворила.

​— Вероніко, ти залишаєшся з дівчатами в машині, — наказала я справжній дівчині. — Діано, Тессо — будьте на зв’язку. Якщо все вдасться, я викличу Дем'яна.

  ​Гуртожиток університету зустрів мене запахом дешевої кави, прального порошку та підліткових парфумів. Я йшла коридором, навмисно сутулячись і «спотикаючись» на рівному місці, аби підіграти прокляттю, яке я лише імітувала.

  ​Біля блоку 4-Б я відчула те саме: слабкий, але масний запах чорного воску та кислих емоцій. Мар’яна була десь поруч. 

​  Я «випадково» впустила сумку біля її дверей. Двері відчинилися миттєво. На порозі стояла дівчина, яка справді могла б бути моделлю, якби не її погляд, холодний і сповнений якоїсь дріб’язкової зневаги. Вона з хижим задоволенням скинула поглядом мою постать.

​— О, знову ти, недорікувата незграба? Ще не надоїло бігати принижуватися перед усіма? — Мар’яна засміялася, і цей сміх був як скрегіт скла. — Чого ти тут вештаєшся? Артема шукаєш? Так він зараз зі мною вчитиметься. А ти… ти навіть ручку втримати не зможеш. 

​  Вона непомітно склала пальці в магічний жест, готуючись надіслати новий імпульс «Криворукого вроку». Її сили справді було небагато, надто слабкий відблиск родової магії, яку вона використовувала як батіг для слабших. Однак, якщо це робити регулярно, прокляття має накопичувальний ефект, і з часом може привести до дуже непередбачуваних наслідків.

​— П-п-будь ласка, М-мар’яно… — прозаїкалася я, спостерігаючи, як вона починає шепотіти закляття «Скляного серця», аби Вероніка завтра взагалі не змогла встати з ліжка від депресії.

  ​Це був момент істини. Вона чаклувала відкрито, з наміром завдати шкоди.