Розділ 49

  Запах обсмажених зерен і кориці мав би розслабити, але щойно ми сіли за столик у кутку, я відчула, як моє кільце на пальці стало крижаним.

— Дівчата, подивіться, — прошепотіла Тесса, киваючи на сусідній столик біля вікна.

  Там сиділа юна дівчина. Перед нею стояв недоторканий какао, а сама вона тихо здригалася від плачу.

  Але найжахливішим було не це. Над її головою, наче липка чорна вата або кубло розлючених змій, висіла темна хмара прокляття. Вона була настільки важкою, що здавалося, дівчина просто не може підняти голову під її вагою.

  Ми перезирнулися. МагПобут не має вихідних, коли бачить таку несправедливість.

— Привіт, — Тесса підсіла до неї першою, випромінюючи неймовірний спокій. — Можна?
Дівчина підняла заплакані очі. Вона виглядала виснаженою, а її аура була покусана чорними нитками прокляття.

— П-п-привіт… Я В-в-в... В-вероніка — вона спробувала посміхнутися, але тут же здригнулася. — В-вибачте, я не м-можу…

— Ти заїкаєшся не через страх, — Діана підсунула свій стілець ближче, її погляд став професійно-холодним. — На тобі «Німий вузол» у поєднанні з «Криворуким вроком». Досить гидка робота для любителя.

  Вероніка злякано подивилася на нас.

— В-ви бачите це? В-ви теж відьми?

— Ми з Бюро МагПобуту, — сказала я, торкаючись її холодної тремтячої руки. — Розкажи нам, що сталося. Ми допоможемо.

  Дівчина почала розповідати, і кожне слово давалося їй важко. Вона студентка, звичайна дівчина, яка мала нещастя закохатися в Артема — «золотого хлопчика» їхнього курсу. Але на Артема «кинула оком» Мар’яна — найгарніша та найбагатша дівчина на факультеті, чия мати, за чутками, тримала один із найсильніших салонів чорної магії в місті.

— М-мар’яна сказала, що я «сміття під ногами», — Вероніка закрила обличчя руками. — І відтоді моє життя перетворилося на пекло. Вчора я хотіла підійти до Артема в їдальні, але моя нога просто… ніби сама зачепилася за повітря. Я впала прямо йому на коліна, перекинувши на себе весь суп. Всі сміялися, а Мар’яна… вона просто стояла і посміхалася.

— А сьогодні? — м’яко запитала Тесса.

— Сьогодні Артем сам підійшов до мене в бібліотеці. В-в-він хотів щось спитати, він так д-добре посміхався… А я… я почала заїкатися! — Вероніка знову заплакала. — Я не могла вимовити «привіт»! Він постояв хвилину, став червоним від ніяковості й пішов, бо його друзі почали тицяти в мене пальцями. Я бачу, що я йому подобаюся, але він… він боїться осуду. Боїться бути з тою, над ким усі сміються.

— Прокляття підсилює твої емоції, — пояснила я. — Воно чекає, поки ти відчуєш сором, і тоді спрацьовує. Це не просто нещастя, Вероніко. Це цілеспрямовано наведена порча.

  Діана грюкнула ложечкою по чашці.

— Я терпіти не можу таких «королев курсу», які використовують родинні закляття для вирішення любовних справ. Це непрофесійно і підло. Тим більше коли ти знаєш, що опонентка не може відповісти

— Вероніко, — я серйозно подивилася на дівчину. — Ми можемо зняти цю хмару прямо зараз. Твій голос повернеться, і координація теж. Але нам потрібно знати, хто саме наклав це. Ми маємо заблокувати Мар’яну, бо інакше вона завтра нашле на тебе щось на кшталт «Скляної серця» або вічної невдачі. Ти готова дати відсіч?

  Дівчина витерла сльози. У її очах, затуманених болем, раптом проблиснула злість. Та сама здорова злість, яка допомагає вижити.

— Я в-втомилася… я просто хочу бути нормальною. Я з-згодна. Будь ласка, допоможіть. Я б-більше не маю сил ховатися в туалетах і плакати.

— Ну що ж, — Діана холодно всміхнулася, і я побачила, як у її очах заграв бордовий відблиск її нової сукні.

— Здається, настав час для маленького сеансу магічного аудиту в місцевому університеті. Вероніко, допивай каву. Зараз ми знімемо цей «вузол», а потім ти познайомиш нас ближче із цією Мар’яною.