Розділ 46

  П’ятниця зазвичай має присмак завершеності, але сьогодні офіс нагадував суміш театрального залаштунку та елітного навчального центру для пухнастих спецагентів. Після вчорашньої пригоди з Кхліссом ми з Валеррр'яном очікували нових пригод, проте ранок зустрів нас великими планами.

  У центрі кімнати розгорталося справжнє дійство. Ізольда вирішила, що дванадцять кошенят Глосси не можуть увійти в доросле життя, не знаючи основ столичного етикету. Вона сиділа на стосі архівних папок, витончена й непорушна.

  Перед нею, наче перед вівтарем, вишикувалися дванадцять пухнастих грудочок. Питій, фамільяр Віри, сірий смугастий кіт із дипломом архіваріуса, сидів трохи осторонь. Він був неймовірно боязким і тихим, постійно ховався за теками з документами, але зараз його великі перелякані очі були приковані до Ізольди. Він явно захоплювався її витримкою, хоча й боявся поворухнутися, аби не привернути чиюсь увагу.

— Слухайте уважно, недосвідчені душі, — вела Ізольда своїм низьким, злегка вібруючим голосом. — У вищому колі фамільяр не бігає за власним хвостом. Це вульгарно. Ми ходимо з піднятою головою, ігноруємо будь-які спроби людей нас погладити без попереднього запису в чергу, і дивимося на всіх так, ніби ми, власники їхніх іпотек. 

— Ага, знаємо ми ці казки! — вставив свій коментар Валеррр’ян, який крутився поруч, намагаючись навчити одного з рудих кошенят правильно підсікати шнурки на черевиках Дем'яна. — Головне правило етикету: якщо на фуршеті в столиці є тарілка з лососем, вона — твоя за правом першої ночі. Все інше — бюрократичний шум. І не здумайте мурчати занадто голосно, це видає вашу залежність від вершків. Треба лише злегка вібрувати, натякаючи на свою вищість.

  Архімед, сидячи на шафі поряд із Тессою, видав дивний звук, що нагадував сухе старече реготання.

  Здавалося, сова вперше за сто років щиро сміялася з котячих дебатів. Навіть Питій злякано здригнувся від цього «уху-ху», ще глибше зарившись у теки.

  З-за дверей кабінету Зенона Кріпа знову почулося глухе:
— Віро! Скажи їм, що я пішов у астрал на невизначений термін! І нехай заберуть отого білявого малого, він уже третю хвилину намагається прогризти дірку в моїй державній печатці!

  Діана, яка сьогодні виглядала напрочуд енергійною, підійшла до мого столу з роздрукованим списком бутиків.

— Слухайте, дівчата, — вона поправила окуляри. — Завтра в суботу ми йдемо на шопінг. Це не обговорюється. Ми маємо виглядати так, щоб Кравченко при одному погляді на нас захотіла піти на пенсію. Вона ж обов'язково буде на конференції.

  Тесса, яка нарешті відклала папери, радісно кивнула.

— Я згодна! Еллі, готуйся, ми зробимо з тебе зірку! 

— Я не хочу бути зіркою! І взагалі не люблю надмірної уваги. — я навіть намагалась уявити собі усю свою зірковість... — Але гардероб оновити треба обов'язково! З нашою роботою одягу не напасешся! До речі, можливо нам вже почнуть видавати, щось по типу робочої форми? — я задумалась, про це, хороша ж ідея. 

— А ідея справді хороша, особливо для польових виїздів. — Підтримала мене Діана. — я подумаю, як можна оформити це, а головне отримати фінансування. Піду до пана Зенона консультуватись. — Діана запалилась новою ідеєю, торуючи шлях скрізь котяче збіговисько, направилась до кабінету шефа. 

— Де мої маленькі майбутні фаміль'яри? — почувся голос Єфросинії, з-за дверей. — Глосса, збери дітлахів, нам скоро вирушати додому. Переноска вже готова!

  Бібліотекарку було не впізнати, раніше завжди мовчазна та тиха жінка, розквітла з появою кошенят в її житті. І попри заборону на несанкціоноване розмноження фаміль'ярів, жінка готова була відстоювати їх права, як справжня левиця. Тож ми всім офісом вирішили дати кошенятам підрости та дати можливість пройти відбір на фаміль'ярів, як і всім санкціонованим. Навіть пан Зенон не був проти. Віддати кошенят в систему вирішили після відбору. Хоча малеча привносила у життя офісу шалений хаос, та всім було комфортно. Окрім пана Кріпа звісно.

  Під вечір, коли офіс почав потроху порожніти, до мене підійшов Дем’ян.

— Еллі, — почав він, трохи збентежено потираючи потилицю. — Знаю, завтра в тебе «шопінг-марафон», але сьогодні вечір такий… справжній. Може, прогуляємося містом? Тільки ми двоє.
Валеррр’ян, який якраз закінчував лекцію про «мистецтво крадіжки ковбаси», миттєво з’явився між нами.

— Я протестую! — заявив він, виставивши пухнасті груди вперед. — Це нагла експлуатація відьми не за призначенням! Якщо з нею щось станеться, винним будеш ти, Дем’яне. Я офіційно попереджаю!