Розділ 31

— Кого ви шукаєте? — спитала я спокійно, роблячи крок уперед. Валеррр’ян припинив скаржитися і зосереджено принюхався, притиснувшись до моєї ноги.

— Горошка. Мого пса. Він завжди тут. Завжди чекає. А сьогодні його нема. Я відвернувся на хвилину, буквально на одну хвилину… — він ковтнув повітря, якого його легені вже не потребували.

— Як він виглядає? — уточнила я.

— Малий, чорний, із білою плямою на грудях, — чоловік заговорив швидше, ніби боявся, що ми зникнемо, не вислухавши. — Він не тікає. Він завжди біля мене. Ми тут гуляємо щодня. Цією алеєю. Потім до старих каштанів. Потім униз, до доріжки, де літом цвітуть кущі бузку…

— Покажіть нам цей шлях, — сказала я. — Останній маршрут.

  Ми рушили алеєю. Чоловік ішов попереду, час від часу озираючись із тривогою, ніби боявся загубити нас так само, як загубив свого друга.

— Ми тут були, — він показав на лавку. — Я сів. Серце… — він насупився і торкнувся грудей. — Дивно було. Наче щось стиснуло, як лещата, запекло. Я подумав, що просто перевтомився, вік уже не той. Горошко побіг уперед, за якоюсь білкою. А потім… потім стало дуже тихо. І я чомусь подумав, що пес образився, що я його не кличу. Кликав довго. Люди проходили повз, але не відповідали. Дивилися крізь мене, наче я, порожнє місце.

  Я відчула, як Дем’ян напружився поруч. Він бачив те саме, що й я: слід, що обривався саме тут.
Ми звернули на вузьку, витоптану стежку. Тут повітря стало важчим, воно зберігало пам’ять про раптовий біль. Чоловік зупинився біля коріння старого дуба.

— Я ж не вставав із тієї лавки, правда? — прошепотів він, дивлячись на землю.
Між корінням, у глибокій тіні, лежало тіло. Майже непомітне під шаром опалого листя та снігу.

— Ні, — сказала я тихо. — Ви встали, просто пройшли не далеко. Але Горошко вас не покинув.

  З-під кущів раптом вискочив пес. Худий, брудний, із тремтячими лапами. Він побачив постать чоловіка і завмер, не вірячи своїм очам.

— Горошко… — голос чоловіка затремтів від ніжності. — Ти тут, дурнику. Весь цей час тут.

Пес підійшов ближче. Він не гавкав. Він просто сів поруч із привидом свого господаря, дивлячись йому прямо в обличчя. Для собаки межі між світами не існувало — був лише його чоловік.

— Він мене чує, — здивовано мовив привид.

— Бо він вас чекав, — відповіла я, відчуваючи, як магія Саду Тіней м’яко відгукується в мені. — Тепер ви обидва знайдені. 

— Ви ж не покинете його напризволяще, обіцяєте? — чоловік уважно оглянув нашу трійцю.

  Ми з Дем'яном обидвоє кивнули, і посміхнулись.

Валеррр'ян тяжко зітхнув і сказав 

— Звісно не покинуть, інакше я їм влаштую! 

  Горошок змахнув невпевнено хвостом, глянувши на Валеррр'яна.
Чоловік підвівся, погладив пса по голові, жест був майже матеріальним, наповненим світлом. Він кивнув нам, і його постать почала повільно розчинятися в тумані алеї, стаючи частиною вечірнього спокою парку.

  Дем’ян довго мовчав, дивлячись на порожнє місце під дубом. Потім він важко зітхнув і поклав руку мені на плече.
— Ти змінилася, Еллі. Ти більше не борешся з ними. Ти їх розумієш.

— Можливо, — відповіла я. — Просто тепер я знаю, що іноді спокій — це все, що їм потрібно.

  Пес підійшов до мене і ткнувся холодним носом у руку. Він був наляканий і самотній.

— Викличу групу, нехай заберуть… тіло, — сказав Дем’ян. — А Горошка ми в біді не залишимо.

Ми відвезли пса до «Домівки врятованих тварин», що на Знесінні. Там нас зустріли волонтери, які, почувши історію (звісно, у її цивільній версії), одразу забрали малого в тепло.

— Горошко? Яке чарівне ім'я, — усміхнулася дівчина-волонтер, закутуючи пса в ковдру. — Обіцяю вам, ми знайдемо йому найкращу сім'ю. Таку, яка буде гуляти з ним тими самими алеями.

  Навіть Валеррр’ян, побачивши, як пес жадібно їсть теплу кашу, перестав бурчати про свої лапки.

— Ну, добре, — пробурмотів він, коли ми виходили до машини. — Цей малий хоча б мав правильну мотивацію. Але Еллі, моє питання щодо светрика все ще залишається відкритим. Світ врятовано, собаку прилаштовано — тепер час подбати про високу моду і тепло для фамільярів.

  Я всміхнулася і вперше за довгий час відчула, що цей лютневий вечір у Львові насправді був теплим.