Розділ 27

— Життя взагалі має паршиву репутацію в питаннях справедливості, — знову вставив Валеррр’ян, який уже крутився навколо шафи Ізольди, намагаючись прийняти позу «загадкового атлета». — Особливо коли воно дозволяє хворіти корисним людям, а деякі лисі богині залишаються абсолютно байдужими до моїх звершень.
Ізольда нарешті повільно повернула свою елегантну голову. Вона подивилася на Валеррр’яна так, ніби він був занадто голосним пиловим кліщем. І... просто відвернулася назад.
Валеррр’ян завмер, ображено зсунувши вуса до носа.
— Я це запам’ятаю! Коли мою біографію впишуть в історію ЛьвівМагПобуту золотим шрифтом, хтось дуже пошкодує про свою емоційну зверхність!
Я відчула, що зараз найкращий момент для того, щоб зробити щось, на що ніколи не наважувалася раніше.
— Слухай... — я трохи ніяково подивилася на Діану. — Може, вип’ємо кави? Тут поруч є кав'ярня, там роблять непоганий раф. Без всього цього тиску і офісної канцелярщини.
Діана явно не очікувала такого повороту. Її брови злетіли вгору, а пальці на мить завмерли над клавіатурою.
— Кави? — перепитала вона, наче це було нове закляття, яке вона ще не встигла вивчити.
— Так. Просто кави. Мені здається, нам обом це потрібно. Я якась стомлена сьогодні.
Кілька секунд тривала тиша, під час якої я встигла тричі пошкодувати про свою сміливість. Але потім Діана повільно кивнула.
— Добре. Кава — це звучить... як план.
Дорогою до кав'ярні Валеррр’ян перевершив сам себе. Він ішов трохи попереду, гордо задерши хвоста, а Ізольда велично ступала поруч із Діаною, ігноруючи все живе в радіусі десяти метрів.
— Ти розумієш, Ізольдо, — почав Валеррр’ян свій черговий монолог, — сьогодні я бачив істину. У Ставчанах. Там було майже нерозумне теля. Звали Борька. Так ось, це маленьке парнокопитне, попри свою інтелектуальну обмеженість, миттєво усвідомило масштаб моєї особистості! Воно вилизувало моє вухо з такою повагою, якої я не бачив від деяких представників котячого аристократизму вже років вісім!
Ізольда продовжувала йти, не змінюючи виразу мордочки, що випромінювала віковий спокій.
— Я пояснював йому основи світового порядку, — продовжував Валеррр’ян, — а воно слухало! Теля розуміє, що я — мозок нашого тандему з Еллі. Що я — стратег! А ти що? Ти сидиш на шафі й дивишся на звіти, наче в них зашифровано рецепт вічної молодості.
Ми з Діаною йшли трохи позаду. Спочатку було ніяково. Ми обидві не знали, з чого почати, поки не заговорили про Львів.
— Ти справді хочеш повернутися в Київ? — запитала я тихо.
Діана подивилася на бруківку.
— Там все по-іншому, Еллі. Там мій дім, мої ритми. Львів... він занадто густий. Занадто багато історії на кожен квадратний метр. Тут важко дихати, якщо ти не звик до запаху старого каменю, і легенд.
— Я теж так думала спочатку, — зізналася я. — А тепер... мені здається, що Львів просто не пускає тебе, поки ти не розкажеш йому свою справжню історію.
Діана на мить зупинилася. Її погляд став глибшим.
— Можливо. Але іноді історію краще залишити в минулому.
У затишній кав'ярні, де пахло корицею та обсмаженими зернами, ми всілися біля вікна. Валеррр’ян одразу зайняв окремий стілець, продовжуючи свою рекламну кампанію самого себе.
— Так, Борька був дуже чуттєвим, — муркнув він, звертаючись до Ізольди, яка вмостилася навпроти нього. — Він сказав, що моя біла шерсть нагадує йому хмаринку над пасовищем...
Він почав чепуритися, демонстративно вилизуючи лапку. І ось тут сталося те, чого ніхто не очікував. Ізольда, замість того щоб дивитися у вікно, повільно перевела погляд на Валеррр’яна. Вона не виглядала закоханою, ні. Це був погляд досвідченого критика, який раптом помітив, що експонат не такий вже й безнадійний.
Вона потайки, крізь напівзаплющені повіки, розглядала його хвіст, який Валеррр’ян виклично розпушив. Кіт це миттєво помітив. Його его роздулося до розмірів Ратуші.
— О, я бачу! Я бачу ці іскри зацікавленості! — вигукнув він. — Лиса богиня здалася під тиском моєї харизми! Вона оцінила вигин мого хребта! Еллі, ти бачиш це? Вона дивиться!
Кішка, демонстративно закотила очі, і повернулась до вікна. Ізольда ледь помітно смикнула кілька разів хвостом, і в цьому русі було стільки грації, що навіть я замилувалася.
Розмова між нами з Діаною ставала легшою. Ми говорили про Кравченко, і я вперше почула, як Діана жартує — тонко, саркастично, саме так, як мені подобалося.
— Вона вважає, що ми — деталі конструктора, — посміхнулася Діана. — А деталі не повинні мати настрою чи особистого життя.
— Значить, ми — дуже браковані деталі, — підсумувала я. 
— Кажуть, ти була помічницею Вікторії Буревій? — я спитала ніби мимохідь, та Діана, насторожилась. 
— Так, була, напартачила і мене відіслали. — вона відповіла швидко, і якось втомлено. — Це не та тема, на яку я б хотіла спілкуватись. 
— Звісно, вибач... Мені просто було цікаво. — я вже перевела подих, і  посміхнулась. Хоча думки та питання переповнювали мене, я вирішила відкласти цю тему на більш підходящий час.
Дорогою назад Валеррр’ян уже не просто йшов, він летів. Він співав собі оди так голосно, що перехожі озиралися.
— Я — найпрекрасніший! Я — найрозумніший! Навіть сфінкси, ці кам'яні серця магічного світу, не можуть встояти перед моєю величчю! Борька був лише початком мого тріумфу!
Ізольда знову прийняла свій байдужий вигляд, але я бачила, як вона на мить затримала погляд на його вухах перед тим, як зайти в офіс.
Забравши батон, ми вирушили додому.
— Валеррр’яне, — прошепотіла я, коли ми вже підходили до нашого під’їзду. — А тобі не здається, що ти просто... закохався в цю горду лису богиню?
Він завмер. Його хвіст перестав виляти. Він повільно повернув голову до мене, і на його мордочці був написаний щирий жах.
— Що?! — вигукнув він. — Ні! Категорично ні! Це наклеп! Це образа честі та професійної гідності! Я просто... ціную складну естетику. Холодну, відсторонену, безшерсту естетику! Це суто мистецький інтерес, Еллі! СУТО!
Він замовк, демонстративно відвернувшись, але я бачила, як він потайки поправляє шерсть на боці.
Я зробила вигляд, що повірила. І подумала, що іноді найцікавіші історії починаються не з битв із некромантами, а з гордих кішок, несподіваної кави та дуже гучних заперечень серця. Львів сьогодні дзвонив не дарма. Ми всі стали трохи ближчими до своєї справжньої історії.