Розділ 26

  Офіс «ЛьвівМагПобуту» зустрів нас своєю звичною напівтишею. Де шелест паперів звучить гучніше за людські голоси, а кава в коридорі пахне великими сподіваннями, які рідко виправдовують очікування. Я відчувала себе вже стомленою, але Валеррр’ян він випромінював енергію самовдоволення на кілька кілометрів навколо. Я глянула на годинник, ще година до завершення робочого дня.

  Діана сиділа за своїм робочим столом, злегка нахилившись над ноутбуком. Її пальці швидко бігали по клавішах. Вона писала з тією зосередженістю, яка зазвичай слугує магічним щитом від будь-яких випадкових розмов. Поруч, на шафці з архівними папками, що височіла над столом як п’єдестал, сиділа Ізольда.

  Гордо і непорушно.

  Ізольда, сфінкс, тому її вигляд завжди нагадував мені античну статую, яку випадково забули в сучасному офісі. Вона виглядала так, ніби весь цей світ, включно з Бюро та його протоколами, був лише бюджетною декорацією до її внутрішньої величі.

— О, — протягнув Валеррр’ян так гучно, що Віра за своїм столом біля входу здригнулася. — Дивись, Еллі. Жива легенда. Королева холодного погляду та відсутності епітелію. І все ще без жодної поваги до моєї скромної, але героїчної персони.

Ізольда навіть не кліпнула. Вона дивилася кудись у вікно, за яким починав сіріти львівський вечір, з таким виглядом, ніби там відбувалося щонайменше народження нової зірки, а присутність одного білого пухнастого фамільяра була прикрою перешкодою на шляху її медитації.

— Вона ігнорує мене! — обурено зашепотів Валеррр’ян, хоча його шепіт було чути навіть у кабінеті Кріпа. — Свідомо! Демонстративно! Після всього, що я сьогодні зробив для продовольчої безпеки регіону! Після того, як я приборкав теля-майже-вбивцю!

— Вибач, Діано, — я кивнула на кота. — Він сьогодні особливо... надихається собою. Передозування сільським повітрям та власною важливістю.

  Діана підняла голову. В її погляді було здивування, змішане з якоюсь новою, ще не зовсім зрозумілою мені м’якістю.

— Я вже звикла, — сказала вона рівно, хоча кутик її губ ледь помітно сіпнувся вгору. — Це особливість вашого тандему. Валеррр’ян додає цьому офісу... колориту.

Вона замовкла на мить, а потім додала, відсуваючи ноутбук:

— Знаєш...Тесса сьогодні пішла раніше. Віра казала, що їй раптом стало зле. Нічого серйозного з магічної точки зору, але вигляд у неї був зовсім не дуже.

  Я відчула, як серце пропустило удар.

— Вона нічого не казала мені вранці. Що з нею?

— Вона стверджує, що це звичайний грип, — Діана знизала плечима. — Нежить, слабкість, температура. І, це звучить як знущання. Ми боремося з сутностями поза межами реальності, а Тессу збив з ніг банальний вірус.

— Відьми теж хворіють, — промовила я, дивлячись на порожнє місце Тесси. — І це завжди виглядає несправедливо. Коли ти можеш вигнати демона, але не можеш вигнати нежить.