Розділ 16

  Неділя у Львові це особливий вид релігії, який не потребує храмів, але вимагає багато кави та спокою.

  Місто завмирає в очікуванні дзвонів Собору Юра, запаху свіжої випічки, що розтікається вузькими вуличками, та неспішних прогулянок, де час тече повільніше за трамвай на площі Ринок. Після моєї мандрівки Садом Тіней я почувалася так, ніби мене випрали в магічному розчині з додаванням соди, а потім забули попрасувати. Тіло вимагало горизонтального положення, а душа чогось матеріального.

  Бажано гарячого, жирного і надзвичайно смачного.

— Еллі, я офіційно заявляю: мій шлунок почав процес самопоглинання, і це виглядає як дуже трагічний кінець видатного кухаря, — Валеррр’ян сидів посеред кухні, дивлячись на свою порожню керамічну миску з таким виразом, ніби це була чорна діра, що щойно зжерла його сенс життя. 

— Якщо ми зараз же не підемо за провізією, я почну гризти ніжки стола. А вони, на хвилиночку, антикварні, з дуба, який пам’ятає ще перші декрети про заснування міста. Тобі буде шкода стільців, мені моїх зубів. Давай приймемо вольове рішення.

  Я зітхнула, затягуючи вузол на кросівках. Ноги все ще трохи тремтіли після Саду, але перспектива залишитися без цих «антикварних» меблів та з голодним котом була куди реальнішою за привидів.

— Добре, шеф-кухарю. Йдемо. Але обіцяй мені: жодних скандалів у чергах. Ти не будеш читати лекції бабусям про те, що їхні паштети пахнуть картоплею більше, ніж печінкою.

— Я не влаштовую скандали, Ізабелло! — образився він, прямуючи до виходу з грацією ображеного монарха. — Я проводжу роз’яснювальну роботу серед темного населення щодо якості молочної продукції. Це громадянський обов'язок! Без моїх зауважень цей світ остаточно потоне в штучному маслі та рослинних вершках!

  Ми вирушили до одного з великих супермаркетів у центрі, де Валеррр’ян зазвичай поводився як суворий ревізор, якого забули попередити про кінець робочої зміни. Я посадила його в візок, дбайливо прикривши своїм шарфом. З-під в’язаної шерсті все одно стирчали два білі вуха, які крутилися в різні боки як антени стратегічного призначення, вловлюючи сигнали свіжої ковбаси.

— Так, зупинися біля молочного відділу, — скомандував він пошепки, наче ми планували пограбування банку. — Бачиш ті вершки в скляних пляшках? Оті, де написано «екстра-жирні», з коровою, яка виглядає задоволеною своїм життям? Бери п’ять.

— П’ять?! Валеррр’яне, ми що, збираємося в них купатися як Клеопатра? Нам не вистачить грошей на батон!

— Ми збираємося жити в розкоші, Еллі! Після Веліги, некромантів і того бетонного підвалу в Мостах я маю законне право на особисте молочне озеро. І бери он той сир з пліснявою. Він виглядає так, ніби він готовий от-от померти без моєї опіки. Дивись, як він сумно дивиться на нас крізь упаковку! Це ж благородна пліснява, а не твої старі бутерброди в сумці!

  Проте справжня драма, гідна оперних театрів світу, розігралася біля рибного прилавка. Валеррр’ян завмер, витріщившись на свіжого лосося, що велично лежав на льоду під софітами.

— Подивися на цей цінник, — прошипів він мені у вухо з такою злістю, ніби ціна на рибу була особистою образою його гідності та плювком у душу всьому котячому роду. — За такі гроші цей лосось мав би мати щонайменше диплом магістра філософії Краківського університету та вміти грати на скрипці Паганіні! Еллі, це грабіж серед білого дня! Рибний відділ це місце, де помирають останні мрії про бюджетне харчування фамільярів. Вони що, ловлять його на золоті гачки?

— Це лосось, Валеррр’яне. Він завжди дорогий, особливо коли він такий свіжий, що здається, тільки щойно виловленим.

— Дорогий? Та за ці гроші можна купити маленьке село під Житомиром разом із сільрадою та двома тракторами! Але... — він тяжко зітхнув, обнюхуючи повітря. — Але ми беремо кілограм. І не дивися на мене так, я бачу по твоїх очах, що ти теж уже уявила цей соус із білим вином та каперсами. Не роби з мене єдиного грішника в цьому храмі споживання!

  Ми навантажили продовольчий візок так, ніби готувалися до багатомісячної облоги або приїзду делегації вищих демонів. Вершки, лосось, свіжа спаржа, яку Валеррр’ян назвав магічними паличками для покращення карми та травлення, пачка елітного масла та хрусткий багет, і  ще купа усіляких смачних дрібниць. На касі кіт уважно, майже маніакально стежив за кожним рухом сканера. Коли касирка випадково пробила пакет двічі, мені здалося, що Валеррр’ян зараз вистрибне з кошика і вкусить її за палець, зачитуючи статтю про захист прав споживачів.