Розділ 8

  Ранок почався з підозри. Я ще не встигла розплющити очей, як моя підсвідомість уже вистукувала тривожний марш. У повітрі квартири витало щось абсолютно чужорідне. Це був запах. Складний, багатошаровий, амбітний і водночас такий, що викликав легку паніку у мого шлунку. Пахло смаженою рибою, гострим сиром і неабияким кулінарним егоїзмом.

— Валеррр’яне, — пробурмотіла я, натягуючи ковдру на голову. — Якщо ти знову вирішив, що наша кухня,це випробувальний полігон для твоїх кулінарних маніфестів, я офіційно вимагаю пояснень. 

— Пояснення будуть надані виключно після повної дегустації, — почувся його гордий голос із коридору. — Я, між іншим, несу культуру в маси. Я реабілітую поняття сніданку в цій оселі, де тепер зазвичай панує дієта з розчинної кави та твого екзистенційного смутку.

  Я зітхнула й виповзла з кімнати. Кухня виглядала так, ніби її готували до прийому делегації з Міністерства Магії. Серветки були складені кутиком (не ідеально, але для істоти без великих пальців — це подвиг). Тарілка стояла в центрі столу. Навколо неї панував порядок, який зазвичай був неможливим у присутності Валеррр’яна.

— Що це за інсталяція? — запитала я, розглядаючи жовтувату масу з вкрапленнями тунця.

— Це не інсталяція, це шедевр, — образився кіт. — Я назвав його «Омлет виживання».

— І з чого ж він виживає?

— З твого порожнього холодильника! — Валеррр’ян ефектно змахнув хвостом. — Там було лише кілька яєць, банка тунця, шматок сиру і дрібка масла. А ще мій внутрішній біль, Еллі. Ти помітила, що у нас вже немає ні сметани, ні вершків? Це просто фізично нестерпно! Коли вже повернеться наш маленький друг Тінько? Без нього ми просто деградуємо до рівня людей, які їдять пластівці з водою.

  Я сіла за стіл і з підозрою тицьнула омлет виделкою.

— Це безпечно?

— Відповідно до моїх складних магічно-кулінарних розрахунків, шанс отруєння мінімальний, — запевнив він. — Я оптиміст. І я дуже хотів їсти Еллі. Я скоро знову схудну!

  Я з’їла шматочок. Заплющила очі. Смак виявився... на диво пристойним. Навіть смачним.

— Жива, — констатувала я. — І навіть не хочу негайно викликати бригаду очищення Бюро. Смачно, Валеррр’яне.

  Кіт миттєво розквітнув. Його вуса затремтіли від задоволення. Він видав глухий, глибинний мурк.

— Ось бачиш! А ти постійно кажеш, що я лише сплю, критикую тебе і вимагаю поваги.

— Ну, ти переважно їси і критикуєш.

— Це базові навички професійного фамільяра та шеф-кухаря у відставці! — гордо відповів він. — Ми маємо тримати тил, поки наші відьми намагаються не померти від рук некромантів

На кухні панував дивний спокій. Наче вчорашнього дня у Мостах не існувало. Наче ми не падали в бетонні ями й не дивилися в очі смерті, у вигляді маріонеток некроманта. Саме такі ранки зазвичай є передвісниками чогось грандіозного та неприємного.