Розділ 4

  Нас забрали з поля швидко. Це не було схоже на фінал героїчного епосу, де лицарі в сяючих обладунках повертаються під звуки фанфар. Насправді все виглядало значно прозаїчніше й водночас моторошніше. 

  Бюро не любить зайвого шуму, особливо коли ситуація виходить за межі «контрольованого інциденту» й починає пахнути повномасштабним некромантським проривом.

  Чорні седани з’явилися з темряви абсолютно беззвучно. Ніяких сирен чи проблискових маячків, просто три низькі силуети, що виникли з нічного туману, ніби вони весь цей час чекали за найближчим пагорбом як хижаки в засідці. Люди у важкому оперативному спорядженні рухалися мовчки й злагоджено, з тією лякаючою ефективністю, яка буває лише у професіоналів, що звикли працювати з «істотами».

  Некромантський осад, важкий і солодкувато-залізний сморід, усе ще висів у повітрі, забиваючи легені.    Поле навколо виглядало зґвалтованим: зім’ята стерня, випалені кола кількох магічних печаток. І абсолютна відсутність мерців. Тільки попіл,що кружляв у світлі ліхтарів та дірки у землі, нагадували про те, що тут донедавна були десятки мертвих.

— Не розслабляйся, — Дем’ян поклав руку мені на плече, коли оперативники Бюро попросили акуратно, але надзвичайно наполегливо, пройти нас до машин. — Зараз викид адреналіну закінчиться і тебе накриє. Це фізіологія, Еллі. Магія забирає сили, а відкат забирає все інше.

— Уже накриває, — чесно відповіла я, відчуваючи, як ноги стають ватяними, а світ навколо починає трохи плисти, втрачаючи чіткість контурів.

  Всередині машини було темно й стерильно чисто. Надто тихо після галасу поля й живих мерців. 

  Мій мозок все ще намагався аналізувати, Вікторія Буревій... Все що я знала про цей рід, це інформація з відьомським родоводів у бібліотеці та новини магічного вісника. Ні, це просто неможливо, і не тому що їй тридцять п'ять, і їх рід один з найвпливовіших в Україні. Це швидше моя логіка, адже якби вона могла бути моєю матір'ю у такому молодому віці, нехай це сталось і ненавмисно, хіба вона ставши головною відьмою Києва, не шукала б свою доньку? Я б шукала. Я намагалась пригадати, що ще знаю про неї: найсильніша з живих, безмежно багата, вихованка того ж Ковену де тепер і є верховною відьмою. Не одружена, хоча в наш час це дозволено. Можливо я з якоїсь з бічних ліній, адже часто буває, що сила вистрілює не там де очікують. Або ж я дійсно з іншого роду, можливо не такого відомого та багатого, але ж бувають самородки в природі?

  Моя голова почала просто гудіти від думок, і я вирішила про це подумати згодом, в кінці кінців мене ніхто не шукає зараз. Якби хотіли знайти... то я не ховаюсь...