Все ще четвер

Буров

Коли чоловік прийшов до тями, на вулиці вже панувала ніч. Голова гула, як від тижневого запою. Якось вибравшись із склепу, він помітив біля входу знайому постать.

- Повернулися, щоб добити мене, - скривився Дмитро.

- Ні, пане слідчий, - важко зітхнув шкільний сторож. – Я прийшов, щоб допомогти вам…

- Дякую, вже допомогли! – розсердився Буров. Час спливає, як вода крізь пальці, а він нічого не може вдіяти. Єдина людина, яка могла хоч щось знати, втекла! Де йому тепер шукати Марго?

- Не зліться на старого, Дмитре Олеговичу. Я лише намагався врятувати свою єдину онуку від вірної смерті!..

- А хто врятує Марго? - огризнувся чоловік, не твердим кроком попрямувавши до виходу з цвинтаря. – Чи вам уже начхати на неї, як і на тих дітей, яких ледь не вбила Копитіна?

- Соня збилася зі шляху, - журився старий. - Вона не тямила, що творить! Її засліпила жага влади та могутності... Але ж вона розкаялася!.. От тому я й тут. Маргарита у великій небезпеці! Якщо не вспієте до світанку, боюся, буде пізно.

- Кажіть, що знаєте! - Буров схопив старого за комір, пильно вдивляючись йому у вічі.

- Я вам все розповім! Тільки, поспішімо…

З розповіді сторожа випливало, що відьма, відома нині, як Вербицька Серафима Іванівна, кілька років намагалася підібрати собі помічницю. І все не зросталося у неї з молодими відьмочками. То амбіцій мало, то завзяття не вистачає, то винахідливості обмаль.

- А Соня, вона ж он як файно на це місце підходила, - говорив чоловік, прямуючи до головного корпусу школи. - Вона ж одна завжди щось вигадувала. Ще дитиною малою батьківську хату з ніг на вуха ставила! Ото вона й вирішила на тепленьке місце прилаштуватися. Сама пішла, чекала довго, навіть посперечалася зі старою відьмою! Але місця добилася... От тільки не подобалася мені ця Вербицька. Погляд у неї такий, ніби не людей бачить перед собою, а багно під ногами... Я ж не раз благав Сонечку, аби одумалася! Не за божими законами це, забирати силу чужу! Та хіба ж вона мене чула... Як і мамка покійна, соромилася діда-простака. Ну, та я звик! Пане Буров, я ж не втечу, ви не думайте! Я всю провину Сонькину візьму на себе. Подаруйте дівчинці другий шанс!

І стільки благання у вицвілих очах… Незважаючи на всю злість, що розривала слідчого, щось здригнулося в його душі. Старіє чи що?

- Подивимося! - відповів чоловік, проганяючи недоречні зараз думки. - Пропустимо все зайве! Що ви знаєте про викрадення Марго?

- Так-так!.. Якось Соня прийшла до мене сама не своя! Вона шастала по хаті, бурмочучи щось про безсмертя і вічну молодість, - віддався спогадам дядько Федір. – Я тоді дуже злякався! Моя онука надто практична, щоб вірити у різні казочки. Після довгих розпитувань з'ясувалося одне: Серафима Іванівна не та, за кого себе видає! І якщо Соня не підбере собі заміну, то їй не жити!

- Що означає «не та, за кого себе видає»? – спохмурнів слідчий.

- Не знаю, пане Буров, тільки після цього Сонька геть змінилася. Стала нервовою, смиканою. Часто кричала і на мене, і на відьмочок у школі, і навіть на нашу директорку, Варвару Петрівну. А тижнів зо три тому все повернулося на своє місце! Я вже було вирішив, що кинула цю гидоту онука, але як пізніше виявилося, знайшлася гідна заміна…

- Маргарита Зарецька! – скривився Дмитро. Йому було бридко слухати ці роз'яснення. Як можна було пожертвувати іншою людиною заради власного блага?

Чоловік важко зітхнув і геть згорбився. Зараз він більше нагадував старця, аніж повного енергії вартового Відьомської школи, яким був ще донедавна.

- Маргоша не заслуговує на смерть… - пробурмотів дядько Федір. - Вона і так у житті досить натерпілася…

- Де її шукати? - слідчий схопив сторожа за лікоть, зупиняючи його біля входу в головний корпус школи.

- Серафима – давнє зло! Соня бачила, як вона неодноразово проводила темні заборонені ритуали. Вона не знає, де це місце, але пам'ятає кам'яні стіни та густу темряву довкола. Пане Буров, я ось що подумав: для потужного ритуалу і місце має бути особливим!

- Ви абсолютно праві, дядьку Федоре! – погодився Буров, обмірковуючи наступні дії. - Потрібно запитати у Варвари Петрівни, де в Сатанрові залишилися старі святилища чи жертовники! У таких місцях сила нагромаджується століттями. Саме те для проведення темного обряду!

Директорку школи чоловіки знайшли в учительському крилі гуртожитку для відьмочок. Жінка готувалася до сну, коли в її двері голосно затарабанили кулаками.

- Іду! Перестаньте бешкетувати! – прикрикнула на нічного відвідувача відьма. Але побачивши гостя, злякано відступила. - Пане слідчий, що вам потрібно?

- Ваша допомога, Варваро Петрівно! - відповів Буров, відсторонюючи господиню зі шляху.

Ще через півгодини, вся компанія сиділа за столом, навколо старої карти міста із загадковими позначками. Відьма водила пальцем від крапки до крапки, пояснюючи значення кожної.

- Може це? Святилище Макош – Великої Матері. Йому понад п'ятсот років. Тут ми щорічно проводимо свята та обряди. Під святилищем приховано потужне Джерело магії…

- Надто світле та людне місце, – відхилив пропозицію Дмитро. - Шукайте щось темне, бажано давно покинуте!