Четвер

Буров

Розслідування зайшло в глухий кут коли Лада Шпаківська наступного ранку знайшлася живою і неушкодженою у власному будинку. Вона й не чула ні про яке викрадення, і не бачила обвинувачувану вже більше тижня. Дівчина розширеними очима дивилася на похмурого Бурова, поки її улюблений татусь вичитував місцевих правоохоронців за незаконне вторгнення на приватну територію, та ще й без ордера.

- Діма, - прошепотіла вона блідими вустами, - А де Марго?

- Вдома, напевно, - відмахнувся чоловік, намагаючись зрозуміти, до чого була вся ця інсинуація. Або Вербицька помилилася, або вони перехопили Копитіну перш, ніж жінка встигла наробити дурниць.

- Не може бути, - ще більше занервувала дівчина. - Я сьогодні декілька разів їй магофонила, і вона не відповідає! Такого ніколи раніше не траплялося! Ви що, посварилися?

- Ладо, а вам не здається, що це трохи не ваша справа? – розлютився чоловік. Йому взагалі важко зараз вдавалося тримати себе в руках. Ще й як посварилися! І в усьому винен лише він один!

Душу вигризали сумніви. Може, даремно він учора пішов на поводу у Вербицької? Може, даремно залишив темну відьмочку одну? Адже саме за нею весь час ганялася Копитіна! А що як з Марго, й справді, щось трапиться, а він навіть знати про це не буде?..

- Не хвилюйтеся, панно Шпаківська, я сьогодні обов'язково її навідаю! - Буров намагався заспокоїти більше себе, аніж білявку. - Впевнений, Маргарита замкнулася у своєму підвалі і готує щось убивче для чергового клієнта.

Він спробував усміхнутися, тільки губи роз'їхалися в кривій, нервовій гримасі. Навряд чи запевняння чоловіка сильно заспокоїли дівчину, хоча, зрештою, вона все ж таки залишила його в спокої.

- Де зараз Софія Копитіна? - запитав він у Лубницького, котрий якраз повернувся від розлюченого господаря будинку.

- Звідки мені знати? – здивувався місцевий голова поліції. - Ви самі вчора наказали її відпустити!

- Але ж ви приставили до неї когось для стеження? – знову закипав слідчий.

- Е… А треба було? - підзавис чоловік.

Якби не роками вироблений самоконтроль, він би вже вщент розніс і цей будинок, і це місто! Як можна працювати із такими недоумками? У себе йому навіть думати про подібне не довелося б! Його люди, найкращі в країні, ніколи б собі не дозволили залишити без нагляду підозрюваного у застосуванні незаконної магії, замаху на вбивство та заподіянні тілесної та моральної шкоди!

- Закінчуйте тут! - гаркнув Дмитро, прямуючи до магмобіля.

- Куди ви? – почулося розгублене позаду.

- Доробляти вашу роботу!

Через півгодини чоловік стояв біля яскраво-рожевих дверей «пряникового» будиночку Софії Копитіної. Він кілька разів гучно постукав, проте ніхто йому не відчинив. Скануюче закляття повернулося з поганими новинами: будинок абсолютно порожній! Серце зрадливо стислося. Де може бути відьма, єдиною метою якої було знищення колишньої подруги?

- Марго!

Дмитро перетнув місто за кілька десятків хвилин, хоча йому здавалося, що магмобіль рухався зі швидкістю п'яного равлика. Голова та серце синхронно відмовлялися вірити у те, що відбувається. Невже його справді обвели навколо пальця, як якогось хлопчиська? Чому, знаючи про одержимість Копитіної, він дозволив їй безперешкодно здійснити задумане? Навіщо пішов на поводу у Вербицької та відмовився від допомоги Зарецької? Адже інтуїція верещала на всю горлянку, що так не можна, що він робить величезну помилку! Але ні-і ж бо! Він послухав дурне серце, яке намагалося в будь-який спосіб захистити відьму від проблем!

Що буде з ним, якщо Марго постраждає? Адже він ніколи цього не пробачить собі! Ніколи!..

Злетівши на ґанок, Буров з силою смикнув за ручку дверей, проте та не піддалася. Спробував достукатися!.. Нічого! Загримав щодуху! Але ні… Навіть через декілька хвилин і збиті кісточки на кулаках так ніхто й не відповів. Перевіривши скануючим закляттям весь будинок, чоловік зрозумів – запізнився!

- Вона ще з учора не повернулася, - почув він дзвінкий дитячий голос звідкись згори.

Озирнувшись, Дмитро помітив, як із вікна сусіднього будинку висунувся хлопчик, років шести. Невагомі вихори світлого волосся тріпав вітер, а кирпатий ніс рясно обсипало ластовинням.

- А ти звідки знаєш? – гаркнув чоловік.

- Я бачив, як вона вирушила в парк, близько півночі, з кошиком, - надувся хлопчина. - А за нею слідом ще хтось.

- Хто? – зробив стійку, як у гончаків, слідчий.

- Не знаю, - знизала плечима дитина, страшенно горда тим, що може хоч з кимось поділиться своїми спостереженнями. – Він був у чорному плащі з капюшоном.

- Впізнаєш, якщо знову побачиш? – поцікавився Буров. Всередині все завмерло, як перед грозою. Так, він впустив і Марго, і Копитіну, проте обов'язково все виправить! Потрібно лише трохи часу, зовсім небагато!..

Марго

Прийшла до тями від сильного пульсуючого болю в потилиці. У вухах дзвенить, тіло задеревеніло від довгого лежання на чомусь холодному, рук взагалі не відчуваю. Навколо темно, хоч око виколи. Ні звуку, ні шелесту. Що відбувається?