Середа

Вербицька Серафима Іванівна

- Вони знищили зв'язок! - спотикаючись, увірвалася до кабінету Головної відьми Сатанрова її заступник і вірна помічниця, Копитіна Софія Артемівна. Жінка виглядала божевільною: обличчя болісно-бліде, з почервонілих очей хіба що іскри не сиплються, а дорога перука трохи перекособочилася.

"Жалюгідне видовище!" - майнуло в голові Вербицької. Проте говорити про це досвідчена відьма не стала.

- Не варто так хвилюватися, люба, - доброзичливо посміхнулася Головна. – Вони нічого не зможуть доказати. Тим паче, дівчата, навіть якщо й прийдуть до тями, навряд чи щось згадають. У Левицької, окрім слів, нічого більше на нас немає, а Марго ми перекриємо кисень іншим шляхом, більш дієвим!..

- Що ти задумала? - насторожилася Копитіна.

- Побачиш! - загадкова усмішка розпливлася обличчям старої відьми. - Іди, припудри носик. Коли прийде слідчий, ти маєш виглядати лагідною, невинною овечкою. Поспішай!

Через мить заспокоєна гостя, покинула кабінет.

"Дурна вівця! Ти зіпсуєш мені всю гру! Настав час пожертвувати конем, щоб врятувати королеву!"

Марго

Вчора повернулася пізно. Буров на шляху додому був надзвичайно задумливий, час від часу кидаючи в мій бік дивні погляди. Чи то перехвилювався, чи можливо не очікував від темної такої самопожертви? Не зрозуміло…  Гаразд, це зараз не так уже й важливо! Домовилися сьогодні відвідати Вербицьку та, по можливості, затримати Соньку. Після втрати зв'язку, її резерв незабаром почне стрімко зменшуватися, що призведе до необдуманих дій. Ось тут ми її й схопимо!

Час наближався до десятої. Я навіть встигла відпустити кількох клієнток, а чоловіка все не було. Цікаво, що його затримало? Досі Буров вирізнявся дивовижною пунктуальністю. Перш ніж почати хвилюватися, вирішила ще трохи почекати. Раптом його пан мер не випускає з дому?..

О пів на дванадцяту, коли мої нерви майже здали, і я вже була готова кинутися на пошуки Дмитра, він сам з'явився на порозі крамниці. Нервовий, втомлений, зі скуйовдженим волоссям. У вугільно-чорній шевелюрі заплуталися білі пасма. Що це? Гра світла чи Сатанровське повітря погано впливає на приїжджих? Серце зайшлося в тривозі, але цикнувши на нього, аби не примовкло, докірливо глянула на гостя.

- Ви затрималися! - більше претензії в голос, щоб приховати хвилювання та недоречну радість.

- Вибачте! - чоловік важко опустився на диван, уникаючи мого погляду. Що відбувається? - Невідкладні справи!

Він трохи помовчав, явно зважуючи кожне слово, перш ніж його озвучити.

- Марго! Кхм... Маргарито, так складаються обставини, що... Загалом, я змушений відмовитися від ваших послуг! Думаю, далі я сам зможу розплутати цю справу!..

- Що?.. Тобто, чому?..- як обухом по голові, чесне слово! Це ж треба ось так, прийти і вивалити все, навіть не підготувавши жодних пояснень.

- Вибачте, - повторив цей... Цей! - Але з огляду на близьке знайомство зі злочинницею, ваша подальша участь у справі не бажана. Це може скомпрометувати докази!

- Он воно як!.. - прикусила язика, щоб не наговорити зайвого. - Значить як у вікно лізти, книги перебирати, так Марго! Дітей з того світу витягувати, теж Марго! А як лаври ділити, так я більше не потрібна!

- Ви не правильно мене зрозуміли!.. - переполошився слідчий, але в очі так і не поглянув.

- Все я зрозуміла, пане слідчий. Не варто хвилюватись! – горло стисло спазмом. Образа підступала до очей гіркими непрошеними сльозами. - Думаю, вам вже час!

- Марго!..

Мовчки відчинила двері. Чоловік важко зітхнув і пішов. Ось і все, Маргарито! Твої пригоди закінчилися тільки-но розпочавшись. А чого ти хотіла?.. Щоб він побачив у тобі не лише злісну темну відьму?.. Невже ти й справді сподівалася, що він покине столичну фіфу заради тебе?.. Що за дурниці?!! Він такий самий, як і всі: використав і викинув, наче шмат непотребу!.. Права була бабуся, чоловік потрібен відьмі лише для покращення генофонду!

Коли саме по щоках покотилися сльози, навіть не зрозуміла. Але раптом так захотілося себе пожаліти!.. То навіщо стримуватись? Кожній жінці, куховарці, графині чи простій відьмі, іноді можна побути слабкою. Всього декілька хвилин! Аби потім з новими силами підвестися, розправити плечі і, з гордо піднятою головою, вирушити назустріч проблемам, долаючи все з усмішкою на губах.

Тому, поплакавши ще трішки, випивши солодкого чаю, надвечір я була вже в повній бойовій готовності. Ну, Копитіно, тримайся! Мало я тобі насолила. Зараз додам!

Зібрала все необхідне та вирушила на місце сили. Час наближався до півночі, саме те, що треба, щоб посилити дію "Удовиної смерті".

Пам'ятаю, як без пригод пройшла через парк, як розпалила вогонь, як зібралася входити до магічного трансу, а далі темрява...

- Ну от і все, Зарецька! Відбігала своє. Настав час ділитися!..

Буров

Вже другу ніч нормально не спав. Перебирав зібрані відомством документи на Вербицьку та Копитіну. І якщо на другу нічого путнього не знайшлося, то на першу його люди накопали багато цікавого, починаючи сумнівними знайомствами і закінчуючи махінаціями та здирством.