Понеділок (другий тиждень)

Марго

Вранці прокинулася у чудовому настрої. Нарешті, сьогодні я зможу помститися за всі роки, коли Копитіна використовувала мене в корисливих цілях. І чому іноді доводиться прожити третину життя, перш ніж побачиш очевидне? Я була сліпа, дурна і наївна, але ця жінка перейшла всі можливі межі. Настав час поставити її на місце!

Збиралася швидко, але старанно. Найкраща сукня, повний бойовий макіяж, радісна усмішка і чорний відьомський капелюх. Красуня! Сонька вдавитися, побачивши моє розкішне, не побоюсь цього слова, волосся! Зілля в малесенькій кишеньці. Все! Я готова! Де там моя карета?

Буров, як лицар у блискучих обладунках, прибув точно о дев'ятій: гарний, високий, у ретельно вигладженому мундирі та начищених чоботях. Просто ідеальний! Він глянув на мене шокованим поглядом, явно оцінивши усі опуклості, що підкреслив одяг, і, натужно ковтнувши, все ж таки запропонував дамі лікоть. Вперед, мій генерале! Сьогодні ми розіб’ємо непотоплюємий крейсер на ім'я Софія Копитіна!

Це варто було бачити! Ми прибули тільки до початку зборів. Величезний, за мірками нашого містечка, особняк, яким уже двісті років володіє Товариство Білих Відьом, був зовсім непривітним. Виступаючи довгими, багато обставленими коридорами, ми іноді зустрічали місцевих працівників, молодих відьмочок. Давно мені не приділяли такої пильної уваги. Ще б пак! Темна відьма в обителі добра і світла та ще й під ручку зі столичним слідчим!

- Сюди не можна! - вигулькнула перед нами пишна жінка в білих шатах, конусоподібному ковпаку і з розчервонілими щоками. Випнувши величезні груди, секретар місцевого збіговиська "білих і пухнастих" категорично відмовилася нас впускати в зал зборів. - Вас не запрошували!

Буров мовчки розгорнув якийсь папір просто перед носом мадам, дозволяючи жінці ознайомитися з його вмістом. І жодного косого погляду на об'ємні тілеса. Який чоловік! Ех...

- Все одно... Не дозволено... Я не маю права... - заїкалася відьма, дедалі більше багряніючи. Тяжкий розумовий процес ніяк не йшов їй на користь.

Дмитро, не промовивши жодного слова, без видимих ​​зусиль відсунув жінку і пройшов до великих білих дверей. Тут взагалі все було або сліпучо-білим, або з ніжно-рожевими тонами. Який жах! Добре, що мені вдалось цього уникнути.

Наша поява була феєричною. Ви тільки уявіть: величезна кругла зала, посередині великий овальний стіл зі стільцями, ближче до стін – місця для глядачів, розташовані у вигляді амфітеатру. І всі вони зайняті світлими відьмами різного віку, що займають значуще місце у суспільстві. За столом – найсильніші відьми не лише міста, а й країни. І тут двері з гуркотом відчиняються, і входить він, шикарний чоловік, і я - темна відьма. Ніколи ще темні не були у цьому залі. Навіть колись ходили легенди, що він зачарований, і кожна з нас одразу ж згорить, як тільки переступить його поріг. Але, як бачите, це лише казки! Ось вона я, ненависна темна відьма, жива і здорова, стою у вас перед носом, абсолютно щасливо посміхаючись. (Навіть каблучком постукала, раптом іскри посиплються. Може ж бути, щоб механізм заїло?)

Ще б мені не посміхатися! Вони ж не бачать своїх пик, що синхронно витяглися! А мені ось все дуже добре видно. Шкода, не купила собі магкамеру, новий писк столичної моди. Робить знімки за допомогою магічного імпульсу та переносить їх на спеціальні пластини. Кумедний винахід, але дуже дорогий.

- Хто ви такий і навіщо прийшли до Оселі Світла? - Запитала Зоріна Ангеліна Борисівна, найсильніша відьма країни.

Висока, худорлява і дуже строга жінка років шістдесяти, хоча я б не дала їй більше сорока. От якби не Буров зі своїми паперами, її я могла б злякатися. Все-таки, сильна відьма в люті, не краще торнадо! Прокляне так, що рік, як мінімум, квакати будеш.

- Буров Дмитро Олегович, слідчий столичного відділення криміналістики та магічних пригод. Прибув сюди розслідувати деякі справи. У мене є допуск з головного офісу на відвідування будь-яких заходів, включаючи це.

- Але що тут забула ця мерзенна темна відьма? - скрикнула не хто інший, як Софія Копитіна. Коли я її таки розгледіла, мало не заржала в голос.

Ця жінка завжди славилася своєю любов'ю до миленьких дівчачих речей. Поки в неї були золотисті кучері, виглядало дуже привабливо. Але зараз, довга ніжно-коралова сукня з пишною спідницею ніяк не посувала шарфику, намотаному на голову. А вираз крайньої гидливості впереміш з ненавистю абсолютно спотворював обличчя. Та тут і без зілля тотальної невдачі можна обійтися. Але, я була б не я, якби обходилася півзаходами.

- Ця мерзенна темна відьма, - заговорила солодким голоском, наближаючись до свого ворога. Вона саме сиділа неподалік, спиною до мене, - уклала контракт з паном слідчим, і може супроводжувати його скрізь, навіть сюди.

Я широко посміхнулася, нависаючи над розлюченою супротивницею. У Соньки ледве дим із вух не пішов. І навіщо так нервуватись.

- Це свавілля! - схопилася відьма, упершись у мене грудьми. - Ви не маєте права...

- А хто мені заборонить? - награно підняла брову, зберігаючи абсолютний спокій та дружелюбність. Тут головне не переграти. - Можливо ти? Недовідьма і брехуха?

По залі прокотилося гул. Ряди слухачів захвилювалися, Копитіна явно встигла насолити багатьом. Жінка ледь не вибухнула від люті. Вона накинулася на мене, як божевільна, намагаючись видряпати очі. Це був найкращий момент для диверсії. Непомітно вийняла пляшечку, спритним рухом висмикнула пробку і плеснула зіллям прямо в декольте. За кілька хвилин воно вбереться в шкіру і почне діяти, а поки що потрібно ще трохи відвернути загальну увагу.