Понеділок (другий тиждень)

Марго

Вранці прокинулася у чудовому настрої. Нарешті, сьогодні я зможу помститися за всі роки, коли Копитіна використовувала мене в корисливих цілях. І чому іноді доводиться прожити третину життя, перш ніж побачиш очевидне? Я була сліпа, дурна і наївна, але ця жінка перейшла всі можливі межі. Настав час поставити її на місце!

Збиралася швидко, але старанно. Найкраща сукня, повний бойовий макіяж, радісна усмішка і чорний відьомський капелюх. Красуня! Сонька вдавиться, побачивши моє розкішне, не побоюсь цього слова, волосся! Зілля в малесенькій кишеньці. Все! Я готова! Де там моя карета?

Буров, як лицар у блискучих обладунках, прибув точно о дев'ятій: вродливий, високий, у ретельно вигладженому мундирі та начищених чоботях. Просто ідеальний! Він глянув на мене шокованим поглядом, явно оцінивши всі опуклості, які так вдало підкреслив одяг, і натужно проковтнувши, все ж таки запропонував дамі лікоть. Вперед, мій генерале! Сьогодні ми розіб’ємо непотоплюємий крейсер на ім'я Софія Копитіна!

Це варто було бачити! Ми прибули якраз до початку зборів. Величезний, за мірками нашого містечка, особняк, яким уже двісті років володіє Товариство Білих Відьом, виявився абсолютно непривітним. Крокуючи довгими, багато обставленими коридорами, нам час від часу траплялися місцеві працівники, молоді відьмочки. Давно мені не приділяли стільки уваги. Ще б пак! Темна відьма в обителі добра і світла та ще й під ручку зі столичним слідчим!

- Сюди не можна! - вигулькнула перед нами пишна жінка в білих шатах, конусоподібному ковпаку і з розчервонілими щоками. Випнувши величезні груди, секретар місцевого збіговиська "білих і пухнастих" категорично відмовилася нас пускати в зал для зборів. - Вас не запрошували!

Буров мовчки розгорнув якийсь папірець просто перед носом мадам, дозволяючи жінці ознайомитися з його вмістом. І жодного косого погляду на об'ємні телеса. Який чоловік! Ех...

- Все одно... Не дозволено... Я не маю права... - заїкалася відьма, дедалі більше багряніючи. Тяжкий розумовий процес ніяк не йшов їй на користь.

Дмитро, не промовивши жодного слова, без видимих ​​зусиль відсунув жінку і пройшов до великих білих дверей. Тут взагалі все було або сліпучо-білим, або в ніжно-рожевих тонах. Який жах! Добре, що свого часу мені вдалось цього уникнути…

Наша поява була найфеєричнішим із усього, що лишень траплялося із тамтешнім збіговиськом!.. Ви тільки уявіть: величезна кругла зала, посередині великий овальний стіл зі стільцями, ближче до стін – місця для глядачів, розташовані у вигляді амфітеатру. І всі вони зайняті світлими відьмами різного віку, що займають значуще місце у суспільстві. За столом – найсильніші відьми не лише міста, а й країни. І тут двері з гуркотом відчиняються, і входить він, шикарний чоловік, і я - темна відьма. Ніколи ще темні не були у цьому залі. Навіть колись ходили легенди, наче б то він зачарований так, що будь-хто із нас одразу ж згорить, як тільки переступить його поріг. Але, як бачите, це лише казки! Ось вона я, ненависна темна відьма, жива і здорова, стою у вас перед носом, щасливо посміхаючись. (Навіть каблучком постукала, раптом іскри посиплються. Може ж таке бути, щоб механізм заїло?)

Ще б мені не посміхатися! Вони ж не бачать своїх світлих пик, які в одну мить синхронно витяглися! Зате тут, внизу, все чудово видно. Шкода лишень, не купила собі магкамеру, новий писк столичної моди. Робить знімки за допомогою магічного імпульсу та переносить їх на спеціальні пластини. Кумедний винахід, проте надто вже дорогий.

- Хто ви такий і навіщо прийшли до Оселі Світла? - запитала Зорицька Ангеліна Борисівна, найсильніша відьма країни.

Висока, худорлява і дуже сувора жінка років шістдесяти, хоча я б не дала їй більше сорока. От якби не Буров зі своїми паперами, її я могла б злякатися. Все-таки, розлютована сильна відьма, нічим не поступається торнадо! Прокляне так, що рік, як мінімум, квакати будеш.

- Буров Дмитро Олегович, слідчий столичного відділення криміналістики та магічних злочинів. Прибув сюди розслідувати деякі справи. У мене є допуск з головного офісу на відвідування будь-яких заходів, включаючи це.

- Але що тут забула ця мерзенна темна відьма? - скрикнула не хто інший, як Софія Копитіна. Коли я її таки розгледіла, мало не заржала в голос.

Ця жінка завжди славилася своєю любов'ю до всього миловидного та дівчачого. І доки в неї були золотисті кучері, виглядало це дуже навіть привабливо. Проте зараз, довга ніжно-коралова сукня з пишною спідницею ніяк не посувала хустинці, намотаній на голову. А вираз крайньої гидливості впереміш з ненавистю повністю  спотворював образ. Та тут і без зілля тотальної невдачі можна обійтися! Але, я була б не я, якби обходилася на півзаходами.

- Ця мерзенна темна відьма, - заговорила солодким голоском, наближаючись до свого ворога. Вона саме сиділа неподалік, спиною до мене, - уклала контракт з паном слідчим, і може супроводжувати його скрізь, навіть сюди.

Я широко посміхнулася, нависаючи над розлюченою супротивницею. У Соньки ледве дим із вух не пішов. І навіщо так нервуватись?

- Це свавілля! - схопилася відьма, упершись в мене грудьми. - Ти не маєш права...

- А хто мені заборонить? - награно підняла брову, зберігаючи абсолютний спокій та дружелюбність. Тут головне не переграти. - Можливо ти? Недовідьма і брехуха!..