Субота

Марго

Субота – важкий день. Чому? Тому що у Сатанрові в цей день великий базар. Базар, хто не знає, це не тільки місце, де можна купити все, що завгодно, але і місце, де можна дізнатися всі плітки, що накопичилися за тиждень, з'ясувати відносини з сусідами, розвантажитися, так би мовити, морально і матеріально!

Відповідно, повертаючись додому роздратованими та із значним запасом свіжих образ,  багато хто забігає в мою крамничку, щоб помститися по свіжій пам’яті. Тому, хотіла я того чи ні, але прокидатися довелося на світанку, щоб перевірити запаси самих ходових зіль і поповнити свіжими.

Перше враження, коли клієнт входить до моєї крамниці, це шок! Де ще ви бачили, щоб у темної відьми замість страхітливих аксесуарів та різних магічних атрибутів, на стінах висіли мі-мі-мішні картинки, такі життєрадісні та світлі. А замість прилавка вас запросять на м'який диван, напоять солодким чаєм і ввічливо вислухають всі ваші проблеми. Але, скажу вам, це працює! Клієнти після такої гостинності задоволені, а отже щедрі. Так, можливо я не зовсім відповідаю стилю, але зате живу безбідно, ні в чому собі не відмовляючи!

Тому ранок розпочався зі сходом синця та з Гримуаром в обіймах. Часу заглянути всередину так і не знайшлося, але залишати його в спальні загрожувало неприємними наслідками. По-перше, не можна розривати потік енергії, а по-друге, даю 100%, що сьогодні, найпізніше завтра, до мене заявиться зла біла відьма. Думаю, вона вже помітила пропажу. Хе-хе!

Нічого, їй корисно трохи облисіти! Що поробиш? Поки Буров думав, як втекти з відьомського лігва, я непомітно почаклувала. Нічого небезпечного та забороненого. Всього на всього, другий рівень складності, заклинання для епіляції, зовсім трішечки вдосконалене. Воно навіть не фонить. Але наслідки, як і зазначено в посібнику, на всі сто двадцять відсотків!

А нічого мене кривдити! Це раніше я була бідною, довірливою та наївною. Тепер же об мене і зубки з кігтиками обламати не соромно! От і подивимося, на що ти здатна, Копитіно!

Те, що підлість у відповідь буде найближчим часом, навіть не сумнівалася. Вона, як і я, не вміє вичікувати, коли помста охолоне до потрібної температури.

Опівдні потягнувся стабільний потік постійних клієнтів. Хто за пристрітом для сусідки, щоб у тієї квіти пов'яли, хто за зіллям вугровим, проносним або сверблячим, до речі, останнє дуже популярне. Куди пшикнув з флакона, там твій ворог і буде чесатись найближчі дві доби. Нічого не врятує! Найкращі ліки - намагатися не розчісувати. Ось такий парадокс!

А знаєте чому все це неподобство досі не зупинили "світлі та пухнасті"? Бо їм вигідна моя бунтарська діяльність. А до кого, ви думаєте, всі постраждалі йдуть за протиотрутою чи знімати пристріт? Ото ж бо! Ось білі й мовчать, як риби у воді. Тож не такі вони вже й безневинні. Прикидаються добренькими, та й годі!

Вона з'явилася майже о шостій. Зла, як справжній демон, у безглуздому капелюсі та темних окулярах. Влетіла в крамницю, ледь не збивши з ніг пані Птіцину, шановану, між іншим, матрону з трьома незаміжніми дочками. Ця жінка регулярно заходила за приворотним зіллям. Вона щиро вірила, що інакше її кровиночки вічність у перестарках проходять. Ну, діви ці статтю в матінку пішли, а пані Птіцина зовсім не відповідала своєму прізвищу. Вона, як то кажуть: і коня на скаку зупинить, і в хату палаючу ввійде, а якщо треба, то сама цю хату знесе, навіть не помітить.

Тепер уявили, наскільки Сонька була люта, якщо не помітила на своєму шляху маленького бегемотика! Ото ж! Та злякати мене їй не вдалося. На відміну від інших, я в курсі, що під цим шикарним рожевим капелюхом сховалося повністю гладке "яйце"! Мені було так смішно, що зустрічала Копитіну я щирою посмішкою, до вух.

- Соню, невже це ти? - прощебетала, широко розкривши обійми. І навіщо ж так кривитися? Адже зморшки підуть по всій морді! - Яка приємна несподіванка!

Жінка голосно заскреготала зубами, нервово поправляючи величезний крислатий капелюх, ніжно-рожевого кольору. Упевнена, раніше він просто шикарно сидів на її золотих кучерях, але зараз виглядав відверто комічно. А персиковий брючний костюм тільки ще більше це підкреслював. Яка краса!

- Зар-рецька! - прошипіла, як справжня змія, моя колишня подружка. - Я знаю, що це твоїх рук справа! Можеш не відхрещуватися!

- Ти про що? - "щиро" здивувалася.

- Ненавиджу! - прошипіла відьма і, стройовим кроком, вирушила на вихід.

Ну-у… Не дограла... Не вистачило вогника, чи що... Я помітила і скануюче заклинання, і швидкий чіпкий погляд, і розчарування, що промайнуло на блідому обличчі, коли вона зрозуміла, що Гримуар знову мій. Погана з тебе актриса, Сонько! І як я раніше не помічала цього?

Відьма ніколи не перестане бути відьмою, навіть якщо вона світла. Вже біля самих дверей Копитіна запустила в мене прокляттям швидкого старіння, яке поглинає кілька років життя. Восьмий рівень, між іншим! Із розряду заборонених. Невже вона сподівалася, що я не помічу? Відмахнулась від нього, як від набридливої мухи. Шкода тільки, улюблене крісло прийняло удар на себе. За кілька секунд воно розсипалося трухою. От  зар-раза!

Кинула слідом звичайну спотикайку, якою ми балувалися в першому класі Відьомської школи. Ще через секунду почувся гучний скрик і глухий удар. Спрацювало! Втім, як завжди. Хто б сумнівався...

Що ж, війну оголошено. Тепер можна діяти відкрито. Стережись, Копитіно, ти розлютила темну відьму! Пощади не буде!