Субота

Марго

Субота – важкий день. Чому? Тому що у Сатанрові в цей день великий базар. Базар, хто не знає, це не тільки місце, де можна купити все, що завгодно, але і місце, де можна дізнатися всі плітки, що накопичилися за тиждень, з'ясувати відносини з сусідами, розвантажитися, так би мовити, морально і матеріально!

Отож, повертаючись додому роздратованими та із значним запасом свіжих образ,  багато хто забігає в мою крамничку, аби по свіжій пам’яті помститися своїм «кривдникам». Тому, хотіла я того чи ні, та прокидатися довелося на світанку, щоб перевірити запаси самих ходових зіль і поповнити свіжими.

Перше враження, коли клієнт входить до моєї крамниці, це шок! Де ще ви бачили, щоб у темної відьми замість страхітливих аксесуарів та різних магічних атрибутів, на стінах висіли мі-мі-мішні картинки, такі життєрадісні та світлі. А замість прилавка вас запросять на м'який диван, напоять солодким чаєм і ввічливо вислухають всі ваші проблеми. Дивно, та це, скажу я вам, працює! Клієнти після такої гостинності задоволені, а отже щедрі. Що ж, можливо, я не зовсім відповідаю стилю, зате живу безбідно, ні в чому собі не відмовляючи!

Тому ранок розпочався зі сходом синця та з Гримуаром в обіймах. Часу заглянути всередину так і не знайшлося, але й зоставити його в спальні загрожувало неприємними наслідками. По-перше, не можна розривати потік енергії, а по-друге, даю 100%, що сьогодні, найпізніше завтра, до мене заявиться зла біла відьма. Думаю, вона вже помітила пропажу… і не тільки!

Хе-хе!.. Нічого такого, цьому стерву корисно трохи прорідити шевелюру! Що поробиш, коли мені так і свербіло відомстити!.. Поки Буров думав, як втекти з відьомського лігва, я непомітно почаклувала. Все чемно, усього лиш другий рівень складності. Заклинання для епіляції, зовсім трішечки вдосконалене, так би мовити... Воно навіть не фонить, але наслідки, як і зазначено в посібнику, на всі сто двадцять відсотків!

А нічого мене кривдити! Це раніше я була бідною, довірливою та наївною. Тепер же об мене і зубки з кігтиками обламати не соромно! От і подивимося, на що ти здатна, Сонько!..

Те, що підлість у відповідь буде найближчим часом, навіть не сумнівалася. Вона, як і я, не вміє вичікувати, коли помста охолоне до потрібної температури.

Опівдні потягнувся стабільний потік постійних клієнтів. Хто за пристрітом для сусідки, щоб у тієї квіти пов'яли, хто за зіллям вугровим, проносним або сверблячим, до речі, останнє дуже популярне. Куди пшикнув з флакона, там твій ворог і буде чесатись найближчі дві доби. Нічого не врятує! Найкращі ліки - намагатися не розчісувати. Ось такий парадокс!

А знаєте чому все це неподобство досі не зупинили "світлі та пухнасті"? Бо їм вигідна моя бунтарська діяльність! А до кого, ви думаєте, всі постраждалі йдуть за протиотрутою чи пристріт знімати? Ото ж бо й  воно! Тож не такі вони вже й безневинні. Прикидаються добренькими, та й годі!

Вона з'явилася майже о шостій. Зла, як справжній демон, у безглуздому капелюсі і темних окулярах. Влетіла до крамниці, ледь не збивши з ніг пані Пташко, шановану, між іншим, матрону з трьома незаміжніми доньками. Постійна клієнтка, так би мовити! Вона, регулярно заходила за приворотним зіллям то для однієї донечки, то для іншої, а то і для всіх разом. Бідолашна щиро вірила, інакше її кровиночки вічність у перестарках ходитимуть. Ну, враховуючи, що дівиці статтю в матінку пішли, а пані Пташко, до речі, абсолютно не відповідала своєму прізвищу, то це не дивно. Вона, як то кажуть: і коня на скаку зупинить, і в хату палаючу увійде, а якщо треба, то й сама цю хату знесе, навіть не поморщиться.

Отож, тепер ви уявили, наскільки Сонька була лютою, якщо не помітила на своєму шляху маленького бегемотика!.. Даремно старалася, злякати мене їй не вдалося. На відміну від інших, я в курсі, що під цим шикарним рожевим капелюхом сховалося повністю гладке "яйце"! Зізнаюся, мені було настільки смішно, що зустрічала Копитіну я щирою посмішкою, аж до вух.

- Соню, невже це ти? - прощебетала, широко розкривши обійми. І навіщо ж так кривитися? Адже зморшки підуть по всій морді! - Яка приємна несподіванка!

Жінка голосно заскреготала зубами, нервово поправляючи величезний крислатий капелюх, ніжно-рожевого кольору. Упевнена, раніше він просто шикарно сидів на її золотих кучерях, проте зараз виглядав відверто комічно. А персиковий брючний костюм тільки ще більше це підкреслював. Яка краса!

- Зар-рецька! - прошипіла, наче справжня змія, моя колишня подружка. Хоча, чому «наче»? Вона і є тією самою отруйною зміюкою!  - Я знаю, що це твоїх рук справа! Можеш не відхрещуватися!

- Ти про що? - "щиро" здивувалася.

- Ненавиджу! - прошипіла відьма і, стройовим кроком, почалапала на вихід.

Ну-у… Не дограла... Не вистачило вогника, чи що... Я помітила і скануюче заклинання, і швидкий чіпкий погляд, і розчарування, що промайнуло на блідому обличчі, коли вона зрозуміла, що Гримуар знову мій. Погана з тебе актриса, Сонько! І як я раніше не помічала цього?

Відьма ніколи не перестане бути відьмою, навіть якщо вона світла. Вже біля самих дверей Копитіна запустила в мене прокляттям швидкого старіння, яке в одну мить поглинає декілька років життя. Восьмий рівень, між іншим! Із розряду заборонених. Невже вона сподівалася, що я не помічу?.. Відмахнулась від нього, як від набридливої мухи. Шкода тільки, улюблене крісло прийняло удар на себе. За кілька секунд воно розсипалося трухою. От  зар-раза!