П'ятниця

Марго

Щойно Буров пішов, я взялася до роботи. Потрібно по-швидкому очистити Гримуар і дізнатися, що саме записано на сторінці 327. Так, я трішки прибрехала слідчому. Але все це тільки для його блага! Немає чого магу сунути ніс у справи відьом. Самі розберемося!

Поставила на плиту казанок з водою, покидала потрібні трави, а коли зілля закипіло, повільно опустила туди книгу. О, не варто хвилюватися, такі стародавні рукописи ні у вогні не горять, ні у воді не тонуть. Їх оберігає відьомська магія, що накопичувалася кілька століть. Зілля в казанку спінилося, зашипіло, повалив густий сірий дим. Добре ж Сонька обробила його! Мабуть, дуже поспішала.

Гаразд, а зараз головний компонент. Піднесла ритуальний кинджал до лівого зап'ястя і з силою полоснула. Кров ринула густим червоним потоком прямо у воду. Вся складність у тому, що такі ритуали забирають надто багато сил. Якби я була хоч трохи слабша, то не змогла б його провести.

У голові зашуміло, перед очима попливло. Саме час припиняти! Перев'язала рану підготовленою заздалегідь тканиною із маззю для швидшого загоєння. Магією лікувати такі порізи категорично забороняється. По-перше, може не спрацювати, а по-друге, сам ритуал нанівець, адже Гримуар ще кілька днів продовжуватиме тягнути з мене сили через цей поріз.

Коли зілля перестало кипіти і пінитися, я витягла з нього книгу, просушила її полотенцем і вирушила нагору. Час у ліжечко і прохання до всіх: декілька днів нас не турбувати!..

Щодо кількох днів, я не жартувала. Поки Гримуар харчується, нам вкрай не бажано розлучатися, а скрізь тягати таку махіну із собою, це ж ніякого здоров'я не вистачить. Тому я розслабилася і проспала майже десять годин. Майже… тому, що о 10.45 у двері моєї квартирки забарабанили, наче комусь горить. І я навіть знаю кому! Ось так з’являтися без запрошення в мій будинок має нахабство лише одна особа.

- Чого тобі, пекельне чудовисько? - задала риторичне запитання своїй єдиній подрузі, Шпаківській. - Ти взагалі знаєш, що я жахлива чорна відьма? Де хоч дещиця поваги до моєї професії?

Ладка тільки відмахнулася від мене, протискаючись повз у квартиру. В блакитних очах ціле море ентузіазму, ось-ось загрожує захлеснути оточуючих, щоки горять, губи покусані. Ну, і що знову трапилося?

- Марго, я закохалася! - в повному захваті, заявила дівчина, присідаючи на стілець посеред кухні.

- ТА НУ? Не може бути! – скепсису в моєму голосі не почув би лише глухий. Могла б і сама здогадатися, нічого нового.

- Ще й як може! - серйозно відповіла ця «блондинка». - Він такий!.. Такий!.. Кажу ж тобі, це кохання!..

- Хіба ж я сперечаюся?..

Кава, все, що мене цікавило зараз. Поки я заварювала цей божественний нектар, дівчина продовжувала блаженно розпинатися:

- Ти б його бачила!.. Він такий ввічливий і красивий, і так мило червоніє... А які в нього очі… Це точно кохання! Те саме, єдине! Розумієш?

Вдихнула гіркий аромат міцної чорної кави і буквально ожила.

- Угу, - відповіла на автоматі, зовсім не слухаючи подруги. Яке кохання, якщо я лягла спати, коли вже світало. Тут би в зомбі не перетвориться ненароком.

- Значить, ти зі мною згодна! Ти мені допоможеш! – зраділа Шпаківська. - Я знала, що ти зрозумієш, як ніхто. Марго, ти найкраща подруга!

Упс!.. На що я там погодилася?.. Чорт, розслабилася!

- Так! Стривай, - перервала подяки. - Давай все по порядку, бо я глузду з тобою зійду!

Лада знову опустилася на стілець. Спочатку вона навіть потяглася до мого горнятка, але помітивши вбивчий погляд, руку відсмикнула. Я хороша тільки якщо ніхто не чіпає моєї кави.

- Ти пам'ятаєш, що сьогодні за день? – мовчки кивнула. - Так от, що п'ятниці пані Варвара виставляє нову колекцію одягу на продаж. Ну, от я й пішла подивитись. А там повний аншлаг! Зібралися, певно, всі незаміжні панянки нашого міста. Навіть сама Пампушко прикотила, уявляєш! Спочатку, я навіть не зрозуміла, з чого такий натовп набіг. Невже Варвара знижку виставила нову? Аж, ні! З'ясувалося, що до міста прибув столичний перевіряючий, холостий і при високому званні.

Я тільки здивовано звела брову. Який такий перевіряючий та ще й при званні? Чому я не знаю?

- А я що? – продовжувала емоційно подруга. - Послухала та й забула. У мене ж є Захарчик, розумієш? Купила собі милу рожеву сукенку, завтра покажу, та й пішла до магмобілью. Батько його тільки з ремонту забрав… Як так сталося, навіть не розумію! Завела двигун, почала здавати назад , і тут відчуваю: бах!.. Серце в п'ятках! Знову когось збила! Вибігла з магмобіля, дивлюся, а там ВІН! Кохання всього мого життя!.. Сердитий, як сам чорт! В очах палахкотять блискавиці, кулаки стиснуті, навіть зуби скриплять, але руками не махає, не кричить, батьком не погрожує. Справжній чоловік!..

- То чого ти від мене хочеш? - запитала, подумки побажавши мужику успіху.

- Допоможи мені його закохати!

Здивувала!

- З якого це дива тобі раптом знадобилася моя допомога? – посміхнулася, уявивши перекошене обличчя цього нещасного, коли він зрозуміє, з ким зв’язався. - До  цього часу я тільки відваджувала твоїх кавалерів. І саме тому, до речі, твій батько ще не спустив на мене всіх своїх собак. Де ж таке бачено, страшна темна відьма розбещує його єдину кровиночку!