П'ятниця

Марго

Щойно Буров пішов, я взялася до роботи. Потрібно по-швидкому очистити Гримуар і дізнатися, що саме записано на сторінці 327. Так, я трішки прибрехала слідчому. Але все це тільки для його блага! Немає чого магу сунути ніс у справи відьом. Самі розберемося!

Поставила на плиту казанок з водою, покидала потрібні трави, а коли зілля закипіло, повільно опустила туди книгу. О, не варто хвилюватися, такі стародавні рукописи ні у вогні не горять, ні у воді не тонуть. Їх оберігає відьомська магія, що накопичувалася кілька століть. Зілля в казанку спінилося, зашипіло, повалив густий сірий дим. Добре ж Сонька обробила мій Гримуар. Мабуть, дуже поспішала!

Гаразд, а зараз головний компонент. Піднесла ритуальний кинджал до лівого зап'ястя і з силою полоснула. Кров ринула густим червоним потоком прямо у воду. Вся складність у тому, що такі ритуали забирають надто багато сил. Якби я була хоч трохи слабша, то не змогла б його провести.

У голові зашуміло, перед очима попливло. Саме час припиняти. Перев'язала рану підготовленою заздалегідь тканиною із маззю для швидшого загоєння. Магією лікувати такі порізи категорично забороняється. По-перше, може не спрацювати, по-друге, сам ритуал нанівець. Тому що Гримуар продовжить ще кілька днів тягнути з мене сили через цей поріз.

Коли зілля перестало кипіти і пінитися, я витягла з нього книгу, просушила її рушником і вирушила нагору. Час у ліжечко і прохання до всіх: кілька днів нас не турбувати!

Щодо кількох днів, я не жартувала. Поки Гримуар харчується, нам украй не бажано розлучатися, а тягати таку махіну із собою скрізь, це ж ніякого здоров'я не вистачить. Тому я розслабилася і проспала майже десять годин. Майже… тому, що о 10.45 у двері моєї квартирки забарабанили, наче комусь горить. І я навіть знаю кому. Ось так з’являтися без запрошення в мій будинок має нахабство лише одна особа.

- Чого тобі, пекельне чудовисько? - задала риторичне запитання своїй єдиній подрузі, Скворцовій. - Ти взагалі знаєш, що я жахлива чорна відьма? Де хоч дещиця поваги до моєї професії?

Ладка тільки відмахнулася від мене, протискаючись повз у квартиру. У блакитних очах ціле море ентузіазму, ось-ось загрожує захлеснути оточуючих, щоки горять, губи покусані. Чого знову трапилося?

- Марго, я закохалася! - в повному захваті, заявила дівчина, сідаючи на стілець на кухні.

- ТА НУ? Не може бути! - заперечила голосом, повним скепсису. Могла б і сама здогадатися, нічого нового.

- Може! - Серйозно відповіла ця «блондинка». - Він такий!.. Такий!.. Кажу тобі, це кохання!..

- Хіба ж я сперечаюся...

Кава, все, що мене цікавило зараз. Поки я заварювала цей божественний нектар, дівчина продовжувала блаженно розпинатися:

- Ти б його бачила ... Він такий ввічливий і красивий, і так мило червоніє ... Це точно кохання! Те саме, єдине! Розумієш?

Вдихнула гіркий аромат міцної чорної кави і буквально ожила.

- Угу, - відповіла на автоматі, зовсім не слухаючи подруги. Яке кохання, якщо я лягла спати, коли вже світало. Тут би в зомбі не перетвориться ненароком.

- Значить, ти зі мною згодна! Ти мені допоможеш! – зраділа Скворцова. - Я знала, що ти зрозумієш, як ніхто. Марго, ти найкраща подруга!

Упс!.. На що я погодилася? Розслабилася!

– Так! Стривай, - перервала подяку. - Давай все по порядку. Бо я глузду з тобою зійду!

Лада знову опустилася на стілець. Спочатку вона навіть потяглася до мого горнятка, але помітивши вбивчий погляд, руку відсмикнула. Я хороша тільки якщо ніхто не чіпає мою каву.

- Ти пам'ятаєш, що сьогодні п'ятниця? – мовчки кивнула. - Так от, щоп'ятниці пані Варвара виставляє нову колекцію одягу на продаж. Ну, ось я й пішла подивитись. А там повний аншлаг. Усі дівчата міста зібралися, навіть сама Булочкина, уявляєш! Спочатку, я навіть не зрозуміла, з чого такий натовп набіг. Невже Варвара знижку виставила нову? Аж, ні! З'ясувалося, що до міста прибув столичний перевіряючий, холостий і при високому званні.

Я тільки здивовано брову підняла. Який такий перевіряючий та ще й при званні? Чому я не знаю?

– А я що? Послухала та й забула. У мене ж є Захарчик. Купила собі миле рожеве плаття, завтра покажу, та й пішла до магмобіля. Батько саме його з ремонту забрав. Ну, так вийшло, я задумалася, і тут відчуваю - бах! Серце у п'ятах! Знову когось збила! Вибігла з магмобіля, дивлюся, а там ВІН! Кохання всього мого життя!.. Сердитий, як сам чорт, але не кричить. В очах спалахують блискавки, кулаки стиснуті, навіть зуби скриплять, але руками не махає, батьком не погрожує. Справжній чоловік!

- То чого ти від мене хочеш? - запитала, подумки побажавши мужику успіху.

- Допоможи мені його закохати, - здивувала!

- З якого це часу тобі моя допомога потрібна? До цього я тільки відваджувала твоїх кавалерів. Тому твій батько ще не спустив на мене всіх своїх собак, щоб не розбещувала його кровиночку.

- Ну, Марго!.. – захникала Лада.

- Ім'я? – важко зітхнула.

– Дмитро Буров!

Серце зрадливо стиснулося. Но-но! Ти чого? Нам цей столичний ловелас ні до чого! А ось зі Скворцовою вони, і справді, будуть чудово разом виглядати. Що ж, це все на краще!