Середа

Марго

Ще вночі вирішила, треба сходити до своєї альма-матер, Відьомської школи. Була там одна наша із Сонькою спільна подружка. Може хоч вона просвітить, навіщо цій змії підколодний МІЙ Гримуар.

Але вирушити з самого ранку не вийшло. Завітали незадоволені клієнтки. Як виявилося, приворот не спрацював. Я навіть здивувалася спочатку. Але коли дівчата повідали на кому вони вирішили його випробувати… Та-ак!.. Сміялася довго і до сліз. Тепер зрозуміло, чому вчора його очі так виблискували, коли на галявині мене напівголу побачив. Амулети (впевнена, справа в них) дію зіль знатно послабили, але шлейф все ж таки залишився. Отакі справи... А я вже хотіла приписати собі чергову перемогу над кам'яним чоловічим серцем. Ех… Ну, та нехай!

Поки розібралася з клієнтками, поки відпустила ще кількох, потім довелося обід готувати, снідаю я тільки кавою з цукерками… Загалом, до школи я потрапила якраз до кінця занять, близько п'ятої години. Лізу Петренкову знайшла в аудиторії, де проводилися заняття з обережної магії. Нічого у цьому світі не змінюється. Вона завжди любила цей предмет, не дивно, що залишилася викладати.

- Лізо, привіт, - привіталася від дверей. Аудиторію покинули останні відьмочки.

- Марго? - щиро здивувалася темно-руса щупла жінка, з милим дитячим личком.

Волосся закручене в тугу гульку, на носі круглі окуляри, плаття пряме, темне. М-да… Я вже казала, що нічого не змінюється? Ось ще одне підтвердження. Через свою зовнішність, Лізці завжди доводилося одягатися, як сувора вчителька десь у закритому пансіоні для благочестивих дівчат, щоб перестали плутати зі студентками. Адже під усім цим ховається така красуня, що навіть дух перехоплює. Справжня світла відьмочка!

- Якими вітрами тебе занесло у нашу глухомань? - пожартувала жінка, тепло посміхнувшись. – Вирішила згадати молодість?

- Щось у цьому роді, - посміхнулася у відповідь. Контакт налагоджений, настав час приступати до допиту. - Лізо, а ти ще товаришуєш з Копитіною?

Головне, питати м'яко і не нав'язливо. «Мені не дуже треба, але ж цікаво», якось так.

- Жартуєш, чи що? – реготнула відьма, сідаючи на найближчу парту. – Де я, а де Копитіна?

Незрозуміло підняла брову. Я щось пропустила?

- А-а, ти не чула? – зрозуміла жінка. - Сонька піднялася, зазналася. Прості смертні тепер не її коло. Вона на місце Головної мітить.

Ого! Оце відстала від життя! Якби не Гримуар, усі новини проспала б.

- Стривай, - згадала колишнє. - Так у неї ж потоки слабкі! Хто її з такою магією у Головні просуне?

Пертенкова лише голосно пирхнула.

- Не знаю, що вона там начарувала, але потоки собі розширила настільки, що Серафима, головна теперішня, з нею на «ти» і в обидві щічки цілується!

- Ого! - шок на рівному місці! Ось для чого ти мою книгу сперла. Вирішила силу прокачати. Тільки ж не буває такого ритуалу, щоб назавжди потоки відкривав. Та й без жертви тут не обійтися.

- Ти чого зависла, Зарецька? – штовхнула мене стара знайома.

- Та так... Слухай, Лізо, а у вас тут останнім часом нічого дивного не відбувається? - спитала про всяк випадок, може щось спливе…

Жінка насупилась, машинально поправляючи окуляри.

- Нічого такого... Хіба що, відьмочки молоді останнім часом щось розхворілися. Застуда! Чхають та кашляють, хоч і не сезон. Може протяги?

- Може… - відповіла на ходу. Щось чуйка моя відьмівська заворушилася. Потрібно повертатись додому! - Дякую, Лізо! Ще побачимось!

- А ти чого приходила?.. - Почула я в спину, але повертатися не було коли. Мені терміново треба додому!

Буров

Він був у себе. Саме надійшла відповідь з управління: нічого достеменно з'ясувати не вдалося. З такого набору можна було зварити як звичайне протизастудне зілля, так і провести ритуал виклику демонічної сутності. Він уже голову зламав, раз по раз перечитуючи звіт, але придумати нічого не міг. У двері постукали, покоївка принесла термінове повідомлення.

Спочатку чоловік хотів викинути його, як і два десятки до того, що надсилали шанувальниці, але принюхавшись, раптово зрозумів, де міг раніше відчути цей аромат. Так пахла Марго! Він відкрив листа і вчитався в рівні акуратні рядки. Жінка просила прибути якнайшвидше, бо у неї НС.

Дмитро зірвався раніше, ніж аркуш паперу торкнувся столу. Йому здавалося, якщо він сповільниться хоч на хвилину, то не встигне. Куди не встигне і чому це вже інше питання. Коли він на бігу увірвався в будинок до відьми, очікуючи побачити якщо не пожежу, то хоча б натовп головорізів, а побачив лише порожню кімнату, його навіть перекосило. Господиня неквапливо вийшла із кухні, утримуючи чашку з чаєм, судячи з запаху, і здивовано оглянула розпатланого гостя.

- За вами гналися? - Запитала відьма.

- Де НС? – прохрипів слідчий.

- А-а, ви про це... - вона пройшла до дивана і плавно опустилася на м'яке сидіння. - Хтось був у крамниці, коли я виходила у справах. Нічого не пропало, але я відчуваю чужу присутність.