Вівторок

Марго

Не спала майже всю ніч, перевернула будинок догори дриґом, але її так і не знайшла. Невже вкрали?

Про що йде мова? Про дуже стару, навіть древню, книгу. Я викупила її у чоловіка на ринку в одному маленькому містечку ще років з десять тому. Ми з Сонькою Копитіною, тією самою "подружкою", поверталися з півдня ось таким точно спекотним літом. Їздили за дешевими інгредієнтами для зілля до моря, та й у відпустку заодно. Ми тоді ще у Відьомській школі навчалися. Ех, то були вкрай веселі часи...

Так ось, книга ця бабці покійній належала, а до сина-пиятики перейшла у спадок. Бабця його чи то невмілою відьмою була, або ж просто збирала різний магічний мотлох… Хоча, там багато всякого різного було звалено... Ми тоді з купилися по повній! А книжку я в подарунок отримала, за красиві очі, так би мовити. Це вже пізніше виявилося, що Гримуар зовсім не простий, а з секретиком. Якщо корінець кров'ю змастити, то крізь текст рецептів від застуди та корости проступають справжні скарби: давні відьомські руни. Такі давні, що ми вивчали їх лише з примусу, як мертву мову. Не дивно, що нам знадобилося декілька років, аби впоратися з цим скарбом…

Потім навчання закінчилося, і я закинула Гримуар в скриню до інших корисних і не дуже книг. Мій вектор діяльності раптом змінився, та й  було вже якось не до того...

А ось тепер шукай-свищи!.. Немає його ніде, отже вкрали. Ну, здогадатися, хто це зробив зовсім не складно. Про книгу знала лише одна підла, мерзенна свол... кх-м!.. Так ось, Копитіна давно на Гримуар око поклала, та й не любить вона мене, чого гріха таїти? Взаємно, стерво!.. Ух!.. От ми і з'ясували, хто головна лиходійка. Тепер залишилося лише згадати, що то був  за ритуал такий...

Так-так, я збрехала слідчому! А що мені було казати? Вибачте, пане начальнику, я не пам'ятаю ні чорта, бо коли його читала, була п'яна в смерть! Звучить зовсім не престижно, тим паче для шанованої темної відьми. Доведеться, як завше, вмикати дурепу.  А що стосується цієї тварюки, яка бачте трохи зарвалася, я знайду на тебе управу, Сонько! Або ж я не темна відьма Марго!..

До обіду заглянуло лише декілька постійних клієнток. Місцеві мисливиці, котрі повискакували заміж за багатих, проте старих, купували зілля для підняття чоловічої сили. Пані Пампушко, її прізвище говорить саме за себе, схоже, знову намагається підчепити нового кавалера для надто швидкоплинного роману, адже він закінчується разом з дією феромонів, за якими вона час від часу навідується. Кілька приворотних зіль попрямували до тендітних пальчиків місцевих модниць. Слабеньких, всього на день-другий захоплять, та хіба розумній жінці цього не вистачить?.. Відчуваю, незабаром відкриється новий весільний сезон… Ото й уся робота!

Тому після обіду я відшукала свій власний, заведений ще під час учнівства «Гримуарчик». Чому «-чик»? Бо він ще зовсім молодий. Десь тут я записала один ритуал... Був час, використовувала його, щоб згадати, куди засунула бабусину улюблену підвіску. Може й сьогодні стане в нагоді? Є в мене чуйка, що нічого хорошого ця зар-раза замислити не могла.

А ось і він! Добре, що колись переклала сторінку щасливою кролячою лапкою. Це я так до іспитів річних на останньому курсі готувалася. А що? Удачі багато не буває!..

Ближче до півночі вирушила на місце Сили. Так-так, адже я не розповідала!.. Сатанров невелике містечко, але відьом, що тут, що в окрузі досить багато, навіть школу збудували років триста тому. Запитаєте, чому? Так я відповім: у нас тут просто величезне місце відьомської сили. Джерело енергії розташоване дуже близько до поверхні, тому нам, відьмам, тут у прямому значенні медом помазано.

Кожна відьма має своє місце Сили, всім іншим туди ходу немає. Це неписане правило! Моє - в цьому ж парку, ближче до дальнього краю, куди рідко заходять люди. Саме тому я вирушила абсолютно спокійно, зовсім не побоюючись зустріти конкуренток. Мало кому ще закортить почаклувати цієї чудової місячної ночі.

Як я собі й думала, нікого! Намалювала коло сушеним полином, для захисту від темних сил, розклала сім свічок, між ними сім чаш, у кожну потрібно покласти свою травичку за годинниковою стрілкою та підпалити. Кропива, зірвана голими руками без страху та жалю, протидіє злому чаклунству. Гвоздика садова зібрана на світанку, захищає від злих сил та підвищує рівень енергії. Ромашка, щоб розслабити розум і тіло. Жасмин – для розкриття екстрасенсорних та розумових здібностей. Звіробій, щоб душа і тіло злилися воєдино. Сон-трава, для занурення в глибини своєї підсвідомості, і календула, аби викликати видіння. На шиї підвіска з молдавитом, щоб повніше розкрити свої здібності. Що ж, поїхали!

Роздяглася до нічної сорочки, підпалила трави та зашепотіла слова стандартного заклинання, для відтворення забутого:

«Сивий Місяць, швидкий Вітер,

Пам'ятають все на світі,

Відьму ви дурну простіть,

Необхідне віднайдіть.»

Відразу ж здійнявся вітер, зашуміли листям дерева, дим, що піднімався з тліючих чаш, огорнув мене з ніг до голови, занурюючи в легку дрімоту. У голові заблимали картинки минулих днів. Ось я складаю останній іспит, ось ми з Сонькою гуляємо в шинку разом з одногрупницями, ось крадемося повз вахтерку, тітку Люсю, гарна вона баба, завжди вдавала сплячу, щоб нас не підставляти… Ага! А ось ми дісталися до Гримуара... Сторінка номер 327, ритуал...

Раптом видіння перервалося, вітер стих, а в голові страшенно зашуміло від незавершеного обряду. Мене з усієї дурі гепнуло залишками енергії і не слабо так приклало об землю. Якого демона?