Понеділок (перший тиждень)

Марго

- Марго, ти мусиш мені допомогти!

- Ні!

- Але, Марго!

Отака змістовна розмова тривала вже понад двадцять хвилин. Ця мила, курноса блондинка з волошковими очима, моя найкраща і єдина подруга Лада Шпаківська, донька місцевого магната та мецената Олексія Шпаківського, власника одного з найбільших виробництв магмобілів у країні.

Запитайте, що ця надзвичайно вихована та пристойна особа забула в мене? Так я відповім: шукає пригод на свою симпатичну п'яту точку. Вона, бачте, закохалася! Вкотре за три останні роки вже й не порахую. Ні, Лада не вітряна та не профурсетка, просто надто влюблива, а спритні кавалери вдало цим користуються.

Якось я перевірила одного такого на вшивість... Так, дрібничка! Малесеньке закляття правди, лише шостий рівень складності з десяти можливих, та й тримається воно всього лиш кілька хвилин... Але для Ладки цього вистачило, аби вивідати всі таємниці "коханого". О, як він верещав, коли моя улюблена подружка виривала його укладені патли з тупої голови!.. А що я? Тримала засранця, звісно ж! Не сама, почаклувала трохи, але хто ж повірить общипаному півню, якщо чесна темна відьма стверджує, що не винна? Правильно, немає таких дурних!

Так ось, після такої феєричної перевірки, ця "вічно закохана" особа вирішила таким чином тестувати кожного свого шанувальника. Я погоджувалася перших разів десять, проте далі нерви здали, та й щось забагато заяв із цього приводу до місцевої жандармерії накатали скривджені залицяльники. Отже, з тих пір моя відповідь лише одна: НІ!

Щоправда, Лада не була б собою, якби так легко змирилася з відмовою. Тому-то тепер і боремося, як дві кози: глуха з німою!

- Але чому? – вкотре заволала Шпаківська.

- Тому, що я люблю себе і не хочу залишитися без дорогої серцю справи, - відповіла вже всоте. - У мене через твої перевірки вже ліміт довіри закінчився у цього нелюда, Лубницького. Якщо хтось ще хоч раз пожаліється, можуть навіть ліцензію відібрати! А воно мені треба?..

Подружка ображено засопіла. Так-так, знаю я цю її моську! Не раз повелася. Тільки не сьогодні. Тим паче, карти говорять, найближчим часом моє життя і так буде надто не спокійним, аби зайвий раз ризикувати.

- Не хмурся, люба, - клацнула Ладу по носі, - зморшки з'являться!

Дівчина моментально змінилася в обличчі. Зникли дитячі надуті губки та округлі щічки, тон шкіри вирівнявся, і в мене на дивані сидів уже не надутий бурундук, а гарна витончена молода особа.

- Чаклувати не буду, - поставила фінальну крапку. - Але, можеш пообіцяти кавалеру: якщо він хоч слово збреше, місяць сидіти не зможе, і жоден цілитель не врятує! Прокляття "сверблячого геморою" вимагає піддослідного для перевірки якості.

Подруга радісно пискнула, зірвавшись з місця, дзвінко чмокнула мене в щоку і вибігла з крамниці…

Так, у мене є своя крамниця. Не на головній вулиці і не в центрі, але недалеко від озера з чудовим парком. Тут завжди було багато закоханих пар, а завдяки мені тепер і скривджених жінок вистачає. Моїми клієнтками дуже часто стають саме після таких прогулянок. Але й чоловіки часом заглядають. До прикладу, нещодавно заходив пан Дурболов, відомий у місті ювелір. Він посварився з партнером, і вирішив з моєю допомогою зіпсувати йому справи. Я, звичайно, не сказала такому щедрому пану, що його шановний партнер заходив зранку з точно таким же проханням…

Допомогла обом! А що, я щедра людина, мені нічого не шкода, тим більше за подвійну плату! Тепер у пана ювеліра тижневий розлад шлунку від качки з яблуками, що так старанно готувала кохана дружина, а в його колеги висип у причинному місці. А не треба було при мені чесатися, наче блохаста собака. От що в очі кинулося, те й забажала!

Коротше кажучи, мій бізнес процвітав, я не скаржилася, клієнти теж. Були регулярні заяви Лубницькому, місцевому поліціянту, вартовому закону, але я завжди працюю чисто, не підкопатися. Тож останній тільки зубами скреготів та іноді з перевірками заходив.

От і сьогодні його нечиста сила принесла, та не одного, зі столичним жевжиком! Високий, широкоплечий брюнет, очі карі, розумні, погляд гострий, скануючий. Одягнений у чорний службовий мундир, срібні ґудзики застебнуті під саме горло, в руках кашкет, на ногах чоботи, натерті до блиску. І не жарко йому? На вулиці +25, червень місяць.

- Пані Зарецька, – пафосно звернувся місцевий жандарм. Я лише бровою повела. - Я... тут… оце... Дозвольте відрекомендувати старшого слідчого Бурова Дмитра Олеговича. Він прибув із самої столиці, щоб нарешті розібратися з вашими викрутасами! Ви цей... відповідайте правдиво і не пустуйте!..

Брова злетіла ще вище. Повільно перевела погляд на "столичного". Здається, красень навіть трохи зніяковів від такої пильної уваги… Чи, можливо, здивувала настільки улеслива характеристика... Без наливки все одно не розберешся! То чого напружуватися?

- Чим можу бути корисною пану слідчому? - спитала млосним, трохи хриплуватим голосом. Колись мене цьому трюку навчила улюблена тітонька. Ефект: обухом по голові! Ось і зараз чоловік тяжко проковтнув слину, відтягуючи пальцем воріт мундира. Контакт налагоджений, любчику! Залишилося трохи дотиснути, і ти мій!

Буров