Відьма на прохання

Над пологим степом колесом закручувались кошлаті хмари. Стрімко набираючи обертів, вони водоспадом летіли вниз, придушуючи верхівки солом’яних дахів. Якби їх не кололи краєчки модрин, що списами тягнулись до неба, квітчасте село стояло б немов у диму.  

Сонце підіймалось швидко, розкидаючи у повітрі пилинки жару. Підстьобані вітром, хмарки купчились та шикали, булькаючи так само агресивно, як пшоняна каша у глечику, яку от-от дістала з печі Христина.

Ще зеленкувата, та вже готова до плодоносіння голівка соняшника била по шибці, заглядаючи у вистелену плетеними доріжками хату – навіть їй кортіло спробувати нехитре дівоче вариво. Вибиваючи ступнями мелодію петрівки про синьоокий грайливий барвінок, дівчина товкла у ступі малину, аби її беззуба німа баба змогла проковтнути.

Бабця зранку до ночі сиділа коло вікна, не спускаючи очей із зарослого соняшниками та кукурудзою двору, прицмокуючи та бовтаючи ногами. Христина підносила їй чи то запечену в кожушках картоплю, чи кашу, чи то юшку з капустою, але баба й за вухом не вела – все щось вишукувала у не перебитому деревами небосхилі. Вона не їла і не пила, хоч вигляд мала щасливий.

Воістину дівчина боялась за бабцю. Не володіючи відьомським чародійством, як змусити її не тільки скуштувати харчі, але й заговорити, вона просто сідала поряд та тихенько наспівувала, латаючи старі зношені сорочки, сподіваючись, що колись зможе почути захоплюючу оповідку з бабиних вуст.

Рік тому було веселіше. Коли Христині виповнилось шістнадцять, бабуся раптово взялась навчати, як травами прогнати гарячку Трясовиці, звільнитись від кошмарів Лякливиці та відновити шкіру від вогню, яким вшпарив за гріхи Сварог. Нехай тільки жестами, проте пліч-о-пліч розбирати висушені стручки видалось Христинці набагато цікавішим за безмовне прибирання, готування та порання по господарству без бабиної підтримки.

Лишень раз застосувавши набуті навички, щоб врятувати від хрипоти та задухи хлопчика Власія, який частенько витягав Христину до лісу за маслюками та чорницею, водночас на неї налетіли сельчани з проханнями про визволення від лиха, що зненацька чорнотою затулило вікна й двері.

Молода дівчина не сміла відмовити старшим. Лікувала старанно та довго, доки хворий остаточно не підводився на ноги. Та незабаром сердечна вдячність перетворились на щирий страх. Рознісся селом говір, що молодиця сама ці нещастя й насилає. З тих пір дівчини чурались, дітям забороняли наближатись та ледь не вилами хотіли гнати з села. Однак Власій стояв горою за дівчину, згрібаючи гальку з дороги та закидаючи тих, хто насмілився підступитись до заплаканої Христини хоч на крок.

Відтоді хата на відлюдді, де лінія городу граціозно зливалась з невідомо чому висохлим вщент полем, стала єдиним прихистком, де б її не цькували за чаклунську натуру. Втім при першій біді, зжовуючи побоювання, селяни мчали на край села, аби молода відьмочка відігнала лихоманку або здула набряки з напрацьованих рук.

- Виходь, відьмо, допомога потрібна!

По склу зацокотіло мілке каміння. Зачасти цей звук доводив дівчину до сказу, і з часом вона старанно привчилась його ігнорувати. Як і непроханих гостей.

- Відьмо, а, відьмо, в тебе солома з’їхала! – надривно доносилось знадвору, либонь, комусь конче знадобилась відьмина наука.

- Хай йому грець, знову ці проклятущі ластівки видряпали! – розгнівалась Христина.

Вона обережно підсунула тарілку з пом’ятою малиною до баби, а сама вийшла на облитий спекою двір. Солома міцно трималась, отож, її надурили.

- Ах, ти ж! Хочеш, аби прокляла? Хочеш?? – поспіхом закочуючи рукава, вона кинулась до друга Власія.

Дівчина проклинати не вміла, та її залякування діяли безвідмовно – надокучливі сусіди забирались геть. На жаль, з Власом була зовсім інша історія. Він байдужо хмикав, чекав, доки Христина заспокоїться та зробить все, щоб виручити постраждалого, адже ніяке лихослів'я не приховає чуйну дівочу душу.

- Ой, не волай, - усміхнений Власій легко відштовхнув її кулака, поки куці чоловіки відступали подалі, міцно затискаючи кептухи, неначе щит. – Не пошкодуй своїх чарів для цих людей. Пересохла річка через злого духа. Вижени, по-сусідськи.

Дівчина скривилась, але залишилась стояти, перехрестивши руки на грудях. Тоді Влас кивнув незнайомим відьмі чоловікам, аби ті почали розповідати.

- Ми з кумом з сусіднього села. Жахіття сталось десь з тиждень тому. Спочатку присмак води – солоний. Потім – мутний осад. А зараз вода зовсім зникла! Ні в річці, ні в криницях. Пусто.  

- А скоро ще й Івана Купала! Куди ж дівчата пускатимуть віночки? – вклинився інший селянин, ялозячи личаками по траві.

Христина ледь стрималась, аби не закотити очі. Кляті свята, одне гуляння на думці, хай їм грець.

- Ми прийшли благати про допомогу тільки-но дочулись про твій величезний талан! Врятуй наше село, ми відплатимо, чим забажаєш! Жито, пшениця, просо, свині, кури – забирай все, лише поверни добробут нашим домівкам.

Вона уважно вислухала гірку сльозливу історію, не відриваючи прискіпливого погляду від наляканих селян, а потім підвела:

- Духів не існує, на все добре.

Розвернувшись у напрямі хатини, Христина розчаровано фиркнула на хлопця, що так безцеремонно увірвався в її дім, та подалась розливати кашу, як один з чоловіків затис плече, несамовито заревівши: