10 Моргана

Того дня ми всією сім’єю збиралися на традиційні змагання між чарівниками та відьмами. І так, слово «традиційні» тут означало, що ми знову будемо з’ясовувати, хто сильніший, а потім усі ображені ще місяць не розмовлятимуть.

— Готова, як завжди, програти? — крикнув Теон, навіть не знімаючи своєї самовдоволеної посмішки.

— Готова, як завжди, надерти тобі зад, — мило відповіла я.

— Діти, не треба сперечатись, — втрутилася мама, яка виглядала так, ніби її терпіння вже офіційно отримало статус зникаючого виду. — Ми сім’я. Перемога буде спільна.

Брат, будучи типовим хвальком з миловидним обличчям і зачесаним назад волоссям, яке трималося на літрах гелю (серйозно, я впевнена, що там вже є власна магічна екосистема), просто не міг віддати перемогу. Тож ми вирушили.

— У когось є квиток на станцію? — запитала я. — Щоб не було, як минулого року, Теоне!

— Я не винен, що вони переплутали мітли! — обурився він.

Станція, як завжди, вражала вибором транспорту: карети, пегаси, літаючі чайники (дуже небезпечні, особливо якщо за кермом гоблін), а ще — стіни, які говорили й нахабно пропонували послуги: «Якщо ти не місцевий — прогулянка на кареті! Або за півціни, якщо ти принц у вигнанні!»

Поруч компанії кентаврів рекламували швидку доставку: «Довеземо у будь-яку точку міста. Якщо не довеземо — віддамо копита в оренду!»

— Чорт! Теоне, ходи сюди! Мені треба, щоб ти мене прикрив!

— А що мені за це буде?

— Я буду… винна тобі послугу.

— Хм, спокусливо. Будь-що виконаєш?

— Та хоч ноги цілуватиму.

— Ну добре. Йди, прикрию.

Я стрибнула в портал до Ревеншора. Далі ти знаєш. Але я втекла не тому, що щось не сподобалось, а тому, що Теон зник. А потім мені було соромно повертатись до тебе.

— Енгреде, — подивилася я йому прямо в очі, — не я прокляла тебе.

Нещодавно з’явилася зачіпка: Теон у Королівстві Холоду. А туди відьмам вхід заборонений.

— Доведеться порушити заборону, — з ледь помітною посмішкою сказала Вейла. — Ну, принаймні, якщо нас там не заморозять на сувеніри.