3 ‎Вейла

‎За вісім годин до катастрофи. Ми переїхали в Ревеншор три місяці тому через батька, який ревнував маму до кожного, хто приходив до нас. Містечко в нас було маленьке, тому швидко поповзли чутки, що моя мати, Аврора, користується своєю красою і зачаровує чоловіків одним лише поглядом.
 

‎
 

‎Хоча мамі вже було за сорок, вона все ще привертала увагу чоловіків — упевнена хода, граційні рухи, непошкоджене часом вогняне волосся. Одного дня вона просто сказала батькові:
 

‎— За всі роки, що я з тобою, я навіть не глянула в бік інших чоловіків. Якщо через брехні сусідів ти повірив не мені, то я не хочу витрачати час, щоб доводити тобі протилежне.
 

‎
 

‎З того часу я нічого не чула про батька. Кажуть, він став відлюдьком.
 

‎
 

‎Що ж до Ревеншору — там я працювала на базарі, раз на місяць продавала хліб. По правді, у моєму рідному місті було зовсім складно з роботою. Тому, коли мати сказала: «Ми переїжджаємо. Збери все необхідне», я зраділа. Так у двадцять чотири роки почалося моє нове життя… яке, на жаль, протривало недовго.
 

‎
 

‎— Мамо, я піду в сад, — швидко сказала я.
 

‎— Вейло, що ти знову там будеш робити?
 

‎— Мамо, зараз саме той час, коли розквітає синя троянда. Вона цвіте раз на рік.
 

‎— Добре, але не допізна!
 

‎— Обіцяю.
 

‎
 

‎І, одягнувши власноруч пошиту чорну коротку шовкову сукню, я вибігла з будинку. Я любила цей сад ще й, можливо, тому, що він нагадував мені сад біля мого рідного дому.
 

‎
 

‎Перше, що зустрічає тебе при вході, — це великі статуї з трави, посипані блискітками для захисту від вітру. Тут можна побачити єдинорогів, зайців, лисів, драконів… але всі йдуть до великого слона. Люди вірять: якщо торкнутися його, удача не залишить тебе на цілих тридцять років.
 

‎
 

‎Там, у далекому кутку, я помітила хлопчика, який намагався дотягнутися до квітки. Його одразу обступили дорослі.
 

‎— Думаєш, ти один такий хитрий? — сердито кинув хтось.
 

‎— Зараз вирвеш її і забереш додому! — додав інший.
 

‎
 

‎Хлопчик почав задкувати.
 

‎— Я просто хотів перевірити, чи справжня вона… — пробурмотів він, але в ту ж мить хтось штовхнув його на землю.
 

‎
 

‎— Ну все, з мене годі! — вирвалося в мене.
 

‎
 

‎За мить жінка піднялася в повітря. Усі навколо різко перевели погляди на мене.
 

‎— Відьма! — хтось закричав. — Повісити нечисть!
 

‎
 

‎Посеред цього галасу я зустріла шокований погляд матері.
 

‎— Вас заарештовано, — пролунало поруч.
 

‎— Що ти наробила, Вейло? — тихо прошепотіла вона.
 

‎
 

‎
 

‎---
 

‎
 

‎
 

‎
 

‎