Каель табір навчання мисливців на відьом 2

‎Схід сонця в цьому місці ніколи не був чимось хорошим для нас із братом. Скільки себе пам’ятаю, завжди доводилося підлещуватись до вищих за статусом людей, які не можуть навіть речення правильно скласти, щоб було зрозуміло.
 

‎Майстром підлещування був наш батько, який за один погляд міг знайти ключ до будь-якого багатія

‎
 

‎— Енгерд і Каель Морени, вийти з шеренги! Чому я не бачив вас, пане Енгерде, вчора на посту? — пролунало.
 

‎
 

‎Мій брат із властивою йому іронією відповів:
 

‎— Це залишиться тільки між мною і моїм котом.
 

‎
 

‎Я притлумив смішок, інші відкрито зайшлися сміхом, але капітан в ту ж мить дав йому ляпаса, і всі замовкли. Проблема у тому, що він і був тим «котом».
 

‎
 

‎Наступного дня нас чекало покарання, невиконання якого каралось биттям гілками — щоб убити жаль до майбутньої жертви. Навіть для мене, наче міцної статури двадцятип’ятирічного чоловіка із сірими, холодними очима, це було занадто, а для Енгерта — і поготів.
 

‎
 

‎Під час такого «заняття» моє біляве волосся перетворили на «жовток» як спосіб покарання. Один плюс — зміг зняти ненависну болотяного кольору форму.
 

‎
 

‎Повернутись до кімнати не вийшло: мене відволік крик Енгерта. Його роздягали й били. На худому тілі мого брата поверх старих синців з’явилися нові. Чорне, завжди кучеряве волосся спадало на бік; кривий вишкір, сіро-зелені очі блищали тріумфом.
 

‎
 

‎Ось тоді я й вирішив: треба тікати.
 

‎
 

‎
 

‎---
 

‎
 

‎
 

‎
 

‎
 

‎