Епілог

Епілог

Нарешті Соломія упізнала голос, що кликав її кожного ранку, крадучись ядучим димом до будинку. Її кликала мама…

Голка вислизнула разом з нею крізь вікно у кімнаті. Будинок глибоко спав і не завадив.

Вони дісталися полів. Дійшли до того місця, де був рів з тонкою річкою внизу. Густі тумани бродили в низовині.

Соломія з Голкою спустилися. Вони взяли з собою ліхтар. Стареньких, дідовий, у якому палала свічка.

Крізь туман проступили обриси жінок. Всі вони бродили з закритими очима, і несли перед собою світло, шепочучи імена. Чорні маленькі пташки літали над жінками, тужливо повторюючи ті імена своєю мовою.

Соломія спробувала втримати ліхтар у тремтячій руці. Вона почула її! Маму! А згодом і побачила…

Молода темноволоса жінка ходила за туманом в простій білій сорочці й з вінком на голові.

Інша мала рацію, коли говорила, що вбрання навіює думки про привидів… Інколи сумувала за її раптовими коментарями чи діями. Коли стали одним цілим, їх суттєво поменшало…

Мама не помічала її, проте продовжувала шепотіти ім’я. Слова боляче краяли серце.

— Соломія… Соломія… Соломія…

В якийсь момент захотілося затулити вуха, аби не чути.

— Я тут, мамо… — прошепотіла у відповідь і піднесла ліхтар до її ліхтаря.

Очі жінки відкрилися. Вона у зневір’ї глянула на доньку і міцно притиснула її до себе.

— Хороша моя… Як ти виросла!

Мама озирнулася довкола. Такий сум і відчай металися у її погляді, що груди стиснулися під їх вагою.

— Де це ми? Що я тут роблю?

— Мамо… Мамочко… Ти зі мною!

Соломія пригорнулася до найдорожчої людини у світі, проте обійми були холодними, як і бліда шкіра мами.

— Звичайно, люба! Я з тобою! Я завжди була з тобою! Спостерігала з неба, а тепер не бачу зовсім нічого і нікого... Ні тебе, ні татка, ні батьків…

Соломія відступила на крок і закрила рот долонею. В щоденнику діда людей, схожих до мами, називають Рахманами. То духи ранкових туманів. Заблудлі душі, котрі не можуть покинути минуле, тому не мають майбутнього. Було написано, що душі не можуть відпустити своїх коханих, чи дітей, а тому блукають у темряві, кличуть їх, проте не можуть знайти, бо діти ростуть, кохані змінюються і близькі люди вже ніколи не будуть тими, ким були раніше. Тому, шукаючи їх у минулому, рахмани приречені на вічні муки.

Лише зараз Соломія зрозуміла, що скувала мамине майбутнє власним минулим, у якому вона ще була жива. І туга за тим минулим, змушує блукати найдорожчу у світі людину в суцільній темряві з однією свічкою в руках, замість надії…

— Я відпускаю тебе… — прошепотіла. Гаряча сльоза скотилася по щоці. Потім ще одна. А далі потік сліз стер рум'янець зі щік.

Коли мамине тіло почало танути, все, що лишилося, то її тепла усмішка.

Соломія залізла до татка у ліжко і поклала голову йому на груди. Яка ж вона була несправедлива, коли страждаючи за мамою, змушувала страждати й всіх довкола! Татко сонно пробубнів щось уві сні й пригорнув її до себе, вкриваючи ковдрою. Він зміг прийняти її повністю і навіть відпускати до самої ночі у ліс, варто прийняти і його теж. Повністю! Навіть без мами…

Сьома з Ладою носилися по полю. Мавка зустрічалася з братом вже понад тиждень, і це обох їх робило закоханими диваками. Богдан стояв неподалік і уважно слухав Лейлу, яка розповідала йому про властивості різних трав, що росли під ногами. Голка крокувала поряд, фицаючи задком. Вона бачила, що Абрикос йде слідом…

Соломія помітила довгов'язого за деревами. Він стояв поодалік і спостерігав. Почвара за його спиною не давала йому підійти. То був лайлак. Знайшла у щоденнику діда, що то духи невимовної спраги. Вони чіпляються за слабких духом людей. Частіше за все пияків. Допомогти Соломія нічим не могла, адже лайлак слухався лише того, в кого вростався. Жаль, що у маніяка не вистачає сили прогнати його… Він змушений до кінця життя обслуговувати свої слабкості… Махнула рукою чоловіку й широко посміхнулася тіні за його спиною. Кровожерлива посмішка прикликаної дедалі частіше ставала у нагоді.

Соломія підійшла і поцілувала сіроокого у щоку, як і його маленьку сестричку. Стрікс покружляв над головою і приземлився на витягнуту руку.

Соломія знайшла баланс між реальним світом і тим, якого для більшості нема. Вона примирила два світи у своєму серці, а також і інакших зі своїми друзями. Мавка навіть зіграла у футбол з однокласниками, після того, як команда Сьоми з Соломією, у якості нападника, обіграла іншу частину класу! То був тріумф!

Друзі повернулися до стежини й пішли в сторону лісу. За завісою хащів на них чекали нові дивовижні пригоди!