22. Велике серце скриги

22. Велике серце скриги

Сьома знав де у селі знаходився будинок довгов’язого. Вони минули натовп і вийшли на непомітну доріжку, яка вела з площі до церкви. Десь неподалік мав бути потрібний дім. Люди ще святкували. А ті, які засвяткувалися занадто, сиділи під парканом на траві.

Мілана несподівано виринула з-за рогу. Вона була злюща і схвильована.

— Що, Вороно, відбиваємо чужих хлопців? Причаклувала бідного парубка і думаєш все зійде тобі з рук?

Прикликана вже розминала пальці, аби заїхати білявці у ніс, але Соломія раптом глянула на все зі сторони й зрозуміла, що то все велика дурість! Мілана не має те, чого хоче, і тому плюється отрутою, але яке їй до того діло?

— Ні! — вимовила вона і пройшла мимо.

— Ні? — розгублено верескнула білявка.

— Мене більше це не цікавить.

— Що? — дівчина розгубилася ще більше.

Як же раніше не розуміла, що вони весь час ділили те, чого не було в обох? Тепер, коли знайшла свою внутрішню силу, випади білявки видавались безглуздими. Свою хай пошукає в іншому місці…

Вони йшли хвилин зо п'ять. Чим далі просувалися маленькою вуличкою, тим більше крутило живіт. Соломія весь час оглядалася. Почуття тривоги росло з кожною хвилиною. Зле передчуття скрутило нутрощі в тугий вузол. Раптом хтось смикнув за руку. Сіпнулася і злякано втиснула голову в плечі.

— Богдане? — роздивилася вона людину поряд. — Ти що тут робиш?

Сьома, який вже крався до іншої вулиці, повернувся і вороже глянув на парубка. Вони не дуже добре ладили, бо зазвичай знаходилися по різний бік поля на футбольному стадіоні й весь час змагалися.

— Так! Що ти тут робиш, Богдане!

Сіроокий відпустив руку і ступив до Сьоми ближче. Соломія встряла між ними.

— Брейк, дівчатка! Не сваріться! Обидві гарні!

Лада відтягла Сьому трохи подалі й зашепотіла щось йому на вухо.

— Ми поспішаємо… — звернулася Соломія до Богдана.

— Я помітив!

Ну і що далі? Просто розвернутися і піти? Аби було більше часу, але не можна зволікати, доки скрига ще когось вб’є! Повернулася, аби втілити план в дію, проте наздогнав голос Богдана.

— Я іду з вами!

Хотіла заперечити вслід за братом, але парубок перебив:

— Лейла розповіла мені про… неї… — і ткнув пальцем у мавку. — Я взагалі багато чого знаю, бо моя сестра особлива дівчинка. Ти сама розумієш про що я… Тому я іду з вами!

— То зовсім інше… Ти не розумієш!

— Про звіра, який спить у труні й висмоктує людські душі, теж в курсі. Лейла стикалася з ним. Добре, що почвара боїться вогню!

Богдан все ж пішов з ними. Виявляється, він дуже багато знає. А ще сестра у нього відьма. Цікаво, від кого успадкувала силу? І чи не міг Богдан теж бути… відьмаком? Та ні! Він би зізнався! Але ж якийсь невмілий маг таки дістав скригу з іншого світу…

Глянула на однокласника пильніше, але що на перший погляд, що на другий, він не видавався дивним. Поведінка взагалі не говорила про якість хитрі плани в його голові. Мабуть, то все ж не він…

Дісталися будинку маніяка з жахастиків за лічені хвилини. Будинок і двір були занедбані. На ґанку валялася купа порожніх бляшанок з під пива і горілки. А він справжній п’яниця!

Підозрюваного вдома не було. Вийшли за хвіртку, коли помітили довгу тінь у кінці вулиці. Сьома махнув рукою і всі тихо пішли в той бік.

Плану дій Соломія не мала. Що робити, коли будуть близько? Повалити на підлогу і продірявити серце? Маячня якась! Хоча, коли до цього дійде, могла б вступити у гру прикликана…

Самотній чоловік зі страхітливою тінню за спиною, йшов похитуючись вулицею. Соломія знала, що він їх помітив. Відчувала це. Тому здивувалася, коли чоловік повернув на подвір’я церкви.

Тут було досить тихо і порожньо у Купальську ніч.

Довгов’язий минув головний вхід і обійшов церкву. Друзі пішли за ним.

Мавка тремтіла і Сьома взяв її за руку. Богдан тримався ближче до Соломії, а Голка взагалі обернулася сойкою і полетіла наперед, аби розвідати обставини.

Було надто темно і тихо. Незвично, після гучних сільських гулянь… Відчула, як мурахи поповзли по шкірі. Передчуття з новою силою скрутило нутрощі. Глянула на два гострі кілки у своїх руках і ледь не знудило. Друзі теж мали по кілку. На всякий випадок. У Сьоми була два, та він віддав один Богдану, скрививши при цьому кислу міну.

Голка повернулася, перетворившись знову на кішку.

— Він там… Священник теж там… І та істота там…

Священник? Можливо він хоче розібратися з істотою сам? А може він і є той маг, який спробував витягнути собі могутнього фамільяра з Межі?

Підкрастися до входу непомітно не вийшло. Довгов’язий широко відчинив двері до церкви й відійшов убік.

— Що ти робиш? Не йди! І не кажи нікому! Я сам впораюсь…