21. Цвіт папороті

21. Цвіт папороті

Соломія чула, що в селі будуть гуляння на Івана Купала. Всі селяни мали зібратися на площі ближче до вечора. Для дітей готувалися одні розваги, для старших зовсім інші. Місцевий клуб готував колоритну виставу. Мали приїхати виїзні магазини. Все село ходило наряджати площу і Купала та Марену, яких потім спалювали у багатті.

Соломія з Голкою теж планували завітати на площу і побути там до вечора разом з татком і друзями, а далі піти на гуляння до лісу. У тих, кого нема, були свої розваги…

Квітка папороті мала розпуститися опівночі, тому часу було вдосталь. Інакші навіть обіцяли допомогти з пошуками.

Село гуділо і палало від веселощів. Гучну живу музику було чутно аж до виїзду. Соломія уткнула дещо ризиковане і запросила мавку погуляти на свято. А та взяла і погодилась.

Вони вирішили вбратися в костюми. Лада була відьмою (з атрибутів погодилася лише на ковпак і густо підведені очі), Голка вбралася піраткою (натягнула на око чорну пов’язку), а Соломія вбралася русалкою (довга біла сорочка, вишита на рукавах, дуже пасувала до її чорного волосся й темних очей, як і пишний вінок з польових квітів).

Коли Сьома побачив мавку не зміг стримати здивованого зойку. А ще більше його здивувало, як витріщаються на неї місцеві парубки. Ніби він взагалі уперше побачив, що вона також дівчина. Тепер, коли Айра кинула його заради Легіту, голова припинила повсякчас туманитись і багато зовсім незрозумілих речей прозоріли у свідомості.

Ладі сподобалось, що Сьома підійшов привітатися і залишився поряд. Це було добре видно по її почервонілим щокам.

Соломія ж з легким тремтінням у душі виглядала Богдана. А коли знайшла, одразу ж відвернулася. Спогади про останню зустріч відгукнулися теплом у тілі.

Люди довкола веселилися під гучну музику і співи. Крик став голоснішим, коли розпалили багаття. Молодь стрибала через вогонь. Багато хто парами. Побачила навіть декількох русалок, які видавали з себе приїжджих дівчат. Кивнула їм головою у відповідь на привітання.

Соломія знову виглядала Богдана у натовпі, хоч і обіцяла собі цього не робити. Парубок несподівано знайшовся сам. Він підійшов і поклав руку на плече.

— Ну що, стрибнемо разом?

— А хіба то розвага не для пар?

— Можливо…

Брова парубка вигнулася дугою. Соломія вклала прохолодну долоню у його гарячу. Подих на мить перехопило, коли він стиснув руку міцніше і переплів їхні пальці, тягнучи за собою до багаття.

Вони стрибнули. Розбіглись і зробили це разом. Синхронно. Серце застукало у горлянці, коли Богдан повернув її до себе, нагнувся і … укусив за щоку.

— Один-один! — усміхаючись мовив парубок.

Почувся писк Лейли поряд.

— Мія! — вигукнула дівчинка і застрибнула на руки.

Неподалік невдоволено застигла білявка. Мілана стиснула кулаки й скривилася, коли Соломія її помітила. Але не лише вона звернула увагу на дівчину.

— Відвали, блонді! — крикнула Лейла до Мілани й показала язика.

Он воно що… Мала б здогадатися, що то за блонді! Ось чому вона так не злюбила Соломію з першого погляду! Мабуть, чула від бабусі, що онучка старого Захара має відьомські сили. Все через заздрощі...

Мілана хотіла кинути якусь кілку фразочку у їх усміхнені обличчя, проте знітилась під поглядом Богдана і розчинилася у натовпі.

Богдан пішов провести сестру додому, де її доглянуть батьки, аби мала вишкварка не влипла в неприємності під час Купальської ночі. Соломія тим часом знайшла Ладу з Сьомою і відвела їх убік. Настав час вирушати до лісу.

Посеред дерев і густих хащів було не так весело, як на багатолюдній площі, проте то лише на початку.

Чим глибше пробиралися у ліс, тим більше див відкривалося. Магічні багаття, біля яких грілися і бавилися істоти. Вогняні світлячки, що літали поміж дерев і слугували замість святкових гірлянд. Пісні, танці, обряди! Було так багато всього, що від захоплення паморочилася голова.

Вони бачили мавок, які водили хороводи й дражнилися з Чугайстром. Бачили польових русалок, які плели вінки в очереті й співали веселі пісні. Молоді дзвінкі голоси тягнули струни аж до самих глибин душі. Спів переривався шепотом і сміхом.

До них і приєдналася компанія. Навіть Сьома плів вінок. А потім вони запустили їх зі свічками по середині у темні річкові води.

Настав час шукати квітку. Соломія скинула взуття, аби глибше відчувати природу довкола. Уявила свою темну кімнату, а потім порушила у ній стіни. Тисячі різнобарвних пульсуючих плям виникли перед свідомістю. Великі й малі, яскраві й майже прозорі. Все жило, звучало, шепотілося…

Одна пляма відрізнялася від інших, бо була такою яскравою, що не просто сяяла, а палала.

— Нам туди, — ткнула рукою в бік боліт.

Йшли хвилин з десять. М’яка трава приємно холодила босі ноги, аж доки не почалися шишки й гілочки. Проте взуватися не захотіла.

Соломія відчувала пульсуюче гаряче тепло і йшла за ним, ніби загіпнозована.

Аж ось вони побачили те, що так шукали. У хащах під деревом цвіла квітка папороті. Вона була чимось схожа до лілії, проте сяяла. Коли підійшли ближче цвіт загорівся. Маленькі язички полум’я ковзали по пелюсткам. Вогняна квітка…