20. Прийняти лиходійку

20. Прийняти лиходійку

Дні минали надто швидко. Соломія зранку й до ночі шастала по лісу разом з Голкою і знайомилася з сотнями граней нового світу, доки її однолітки складали нудні екзамени у школі. Навіть дивно, що світ декого не виходив за межі цегляних стін…

Таткові телефонувала вчителька. Він розцінив дії доньки як протест проти навчання, аби досадити йому за стосунки з Анею. Соломія не стала його переконувати в іншому, бо і справді ображалася, але причина була не у цьому. Чим глибше пробиралася лісовими стежками, тим байдужішою ставала до звичайних «людських» проблем. Татко почував провину, тому не чіплявся. А перездати екзамени можна було пізніше, або взагалі не йти у наступний клас! Сертифікат про дев’ять років освіти вона мала, тому…

Інколи все ж ходила в школу. На тренування з футболу. Не так хотіла пограти, як побачити Богдана. Він декілька разів поривався підійти, проте щось завжди зупиняло. То тренер, то друзі, то тендітна рука Мілани на плечі. Проте і просто бачити його було вдосталь. Ловити сірий погляд на своєму обличчі було вдосталь. Знати, що викликає будь-які почуття окрім байдужості, було вдосталь.

Соломія проводила багато часу з мавкою, практикуючись у магії. Декілька днів і біль у руці навчили запалювати вогник у долоні. А щоденні медитації заявили про успіх легким прохолодним дощем на голову.

Лісовик познайомив з Додолою. Дівчиною, яка опікувалася хмарниками та хуховинками, а ще добре зналася на травах. Вперше вона вийшла привітатися з веселкою у руках і дуже тішилась, коли відправила її на небо. Наступного разу вони зробили це разом. У кімнаті Соломії тепер завжди пашіло пряними травами й лісом.

Через тиждень відбулася вечірка в честь Дня народження й ініціації, яку пообіцяла їй колись Голка. Було дуже багато інакших. Вони веселилися, співали пісні, плели вінки, стрибали через вогонь і купались в озері. Соломія п’яніла від власних можливостей і дедалі більше часу проводила з тими, кого нема. Більше, ніж з реальними людьми й новими друзями зі школи. Більше, ніж з татком…

Чим ближче підступало свято Купальської ночі, тим більш певною почувала себе Соломія. Близькість з природою набувала нових неймовірних відтінків. Глибше відчувала як росте з землі трава під ногами, і як дзюрчить в її надрах вода. Відчувала як тече в дереві сік, як ніжиться зелене листя під теплим сонячним промінням, як стигнуть і пашіють лісові ягоди. Відчувала як легко ковзає вітер між дерев, як повзе жук, перебираючи лапами, під кущем, як роблять вдихи й видихи тварини. Ходила сповнена радістю й енергією, яких ніколи ще не відчувала.

Темні тіні не припинили переслідувати, як і темні думки. Варто було вийти з лісу, як тривога і дрижаки у тілі поверталися. Голос, який кликав уранці, нікуди не дівся. Продовжувала чути тихий шепіт у голові, проте будинок намагався не пускати його і не випускати її! Голка будила кігтиками в ногу, якщо ситуація виходила з під контролю…

Після однієї з вилазок у ліс поверталася додому пізніше, ніж зазвичай. Набагато пізніше… Батарейку на телефоні посадила Жана, перебираючи пісні, тому не знала котра точно година, проте вони з Голкою припускали, що час доходив до опівночі.

Високо у деревах гукали сови. Кажани літали низько над полем. За ними ганявся вітер. Було темно і прохолодно. Цвіркуни голосно перекрикувалися у траві.

Соломія обійняла себе руками й рахувала кроки, аби дістатися швидше додому. Їй здавалося, що темні тіні ховаються у хащах і чекають моменту, аби непомітно потягнути свої довгі лапи. Прикликана тихо посміювалася на лякливі думки, проте і сама була обачною.

Раптом цвіркуни затихли… Обернулася, проте нічого дивного не помітила! Пильно вдивлялася в темінь, аж доки не відчула вологий подих на шиї. Відскочила в бік і повернулася. Знову нікого! Переступила по колу.

— Голко! Ти бачиш когось? — прошепотіла ледь чутно.

— Так… — відповіла кішка.

Соломія обернулася в ту сторону, куди дивилася фамільяр і застигла. Довгов’язий стояв навпроти. Тінь за його спиною хижо шкірилась.

— Чого тобі треба? — спробувала надати впевненості голосу, але вийшло кепсько.

Чоловік мовчав. Дивився з-під чола і мовчав. Розлючений погляд знову змінився нещасним. Чоловік простягнув руку, проте вона тут же сіпнулася назад і приклеїлась до ноги. Він тихо скрикнув, а тінь за його спиною заричала.

— Чого треба? — голосніше повторила прикликана і ступила крок до нього. — Крові хочеш?

— Допомоги… — ледь вичавив з себе маніяк.

Прикликана криво посміхнулася, а Соломія важко проковтнула слину, що ледь не застрягла у горлі. Вона дивилася в майже прозорі очі чоловіка і вперше бачила в ньому не лише загрозу, а і людину…

Тінь позаду нього заричала голосніше і потягнула лапу з довгими пальцями до Соломії. Чоловік відвернувся від неї й побіг. Коли істота збила його з ніг не стрималася і кинулася слідом. В ніс вдарив нудотний запах лютого перегару і немитого тіла. Дуже знайомий запах… Це він тоді переслідував її зі школи й ховався у кущах!

— Йди звідси! — крикнув чоловік.

Прикликана радо вишкірилась і мотнула головою, проте Соломія послухалась і все ж змусила її піти. Вона повернула собі контроль і чимдуж побігла додому. Впевненість, що істота, то і є злий дух, якого вони шукають, міцніла всередині.