19. Чорні вісті

19. Чорні вісті

Прийшла додому, намагаючись удати, що тільки но зі школи. Навіть легенду приготувала про те, що трапилося на уроці фізкультури про всяк випадок, та вона не знадобилася…

Татко, тітка Аня і Сьома сиділи на дивані у вітальні. Мовчазні та засмучені. На обличчі кожного залягли глибокі тіні. Серце тьохнуло. Щось трапилося! Скинула ранець на підлогу і стала перед ними.

— Ваш однокласник помер, Солю…

Думка про Богдана червоною пеленою затуманила голову. Сьома підійняв погляд і глянув у вічі. Зараз він скаже… Тільки не це!

— Його звали Антон. Пам’ятаєш? Рудий такий хлопчина…

Хвиля полегшення накрила тіло. Не Богдан… Проте глянула на брата і все стиснулося в середині. Його очі почервоніли, а тремтячі пальці зминали край футболки.

— Гм… Як це сталося? — пересохло у горлі.

— Серцевий напад. В нього були проблеми ще з садочка. Проте ніхто не думав…

Тітка Аня пригорнула сина до себе і міцно обплела руками.

— Хлопчик помер сьогодні вночі. Похорони завтра. Уроки скасували й ми всі підемо... — взяв слово татко.

Стояла перед дзеркалом у чорному сарафані й чорною хустинкою на голові. Скрига почала вбивати дітей? Чи це простий збіг? Пригадала рудоволосого, що в перший день у школі першим помітив ворона і побіг з криком до вікна. Чомусь запам’ятався радісний блиск в його очах у той момент.

Прикликана викривила губи у посмішці.

— Хм… А нам пасує чорний колір! Набридли твої сорочки…

— Май трохи поваги! — стерла посмішку з обличчя.

Інша розстебнула верхній ґудзик на сарафані. Соломія застебнула його назад і зашипіла. До кімнати увійшов Сьома.

— Всі вже готові! Можемо їхати…

Брат виглядав трохи краще, ніж учора. Хоча шкіра була надто бліда і червоні круги під очима видавали безсонну ніч. Підійшла й обійняла його. Стиснула так міцно, як стиснулось власне серце від жалю.

— Я бачив його учора. Антона… Він сказав, що за ним хтось стежить, коли після уроків сидів біля шкільних воріт і не хотів іти додому. А я посміявся… Він був наляканий… Я міг провести його! Міг заспокоїти, дати пораду, чи зробити хоч щось! Але лише посміявся…

Погладила брата по спині. Слова про те, що за Антоном хтось стежив зачепили увагу і не покидали голови. То могла бути стрига? Але ж істота боїться сонця… Все так заплуталося!

В машині було тихо. Жук зжер декілька кілометрів і зупинився біля цвинтаря при виїзді з села. В ніс вдарив запах сирої землі. Соломія прикрила рукою обличчя. Татко здивовано глянув на неї. Схоже, окрім неї ніхто не відчував дивного запаху.

Над головою відгукнулася пташка. Голка обернулася сойкою і сиділа на гілці високої берези. Вона теж відчувала…

Блідий священник стояв над труною однокласника і монотонно читав маленьку чорну книжку, міцно стискаючи в руці хрест. Навіть кістяшки побіліли... Поряд у два ряди стояли бабусі й співали над небіжчиком, повторюючи за священником деякі слова.

Заплакана мати тримала за руку молодшого сина і чіплялася за старшого. Вона цілувала його чоло і голосно плакала. Поряд стояв чоловік з посірілим обличчям. Він тримався, проте його нижня губа тремтіла. Картинка з мамою на місті однокласника і власним плачем виникла перед очима і зволожила очі. Пальці закололо. Вона так стиснула їх, що почала терпнути рука.

Місцеві принесли багато живих квітів і поминальних вінків. Були всі однокласники. Заплаканих дівчат обіймали хлопці. Мілана тулилася до Богдана і ховала червоне обличчя у його плече. Не очікувала, що однокласниця буде так убиватися за хлопцем, якого практично не помічала.

Піймала на собі сіроокий погляд і відвернулася. Татко пригорнув до себе.

У священника ледь помітно тремтіли руки. Відмітила, бо невідривно стежила за кожним його рухом. Висока постать притягувала увагу. Перевела погляд на обличчя і простежила за тонкою цівкою поту, яка потекла з чола. Чому він так сильно переживає? Можливо, священник щось знає чи відчуває?

Неприємний холодок поселився в районі потилиці. Обернулася назад і здригнулася. Неподалік стояв той чоловік. Маніяк з жахастиків... Він виглядав, ніби ожила мумія. Блідий, з величезними жовтими кругами під очима.

Чоловік зробив ковток з пляшки, не відриваючи погляду, і похитнувся. Крива посмішка розтягнула порепані губи, оголюючи гнилі коричневі зуби. Тінь за спиною маніяка стала більшою і дужчою. Вона потягнула довгі клешні в бік Соломії й заричала.

З жахом відступила до татка. Той повернув її до себе за плечі.

— Все гаразд, доню?

Змогла лише кивнути. Обернулася знову. Довгов’язого позаду вже не було. Хотіла кинутися в бік виходу, проте згадала де знаходиться і принишкла. Вона має добути до кінця, а потім взяти Сьому, Ладу та розпитати дерево що робити!

Церемонія тривала декілька годин. Дехто з близьких сказав по пару слів про померлого. Один з однокласників поділився кількома пригодами з життя Антона. Його мама розревілася сильніше. Навіть батько не втримався і пустив сльозу…

Потім підходили прощатися. Соломія тримала міцно руку Сьоми, йдучи разом з ним. Брат завис перед могилою і не втримав сліз, а вона намагалася стримати всередині клубок нудоти. Від тіла несло запахом сирої гнилої землі…