17. 2

Додому йшли під щебетання Стрікса з Лейлою. Птах прилетів хвилин зо тридцять тому і ніяк не затикався… Зате дівчинка була у захваті!

Мавка попрощалася біля виходу з лісу, пообіцявши Лейлі прочитати маленького принца. Аби її ще хтось читати навчив… Хоча була в лісі одна старезна жаба, яка вміла. Сподівалася, баба Фоня допоможе!

Соломія вилучила момент і відтягла брата в сторону. Він надто дивно на неї поглядав.

— Що? — нарешті змогла запитати.

— Нічого…

— Сьом!

— Просто я на мить… На одну мить… Я злякався тебе, Міє… От що!

Такого вона не очікувала, хоча і сама себе злякалася в той момент. Пробувала запитати у прикликаної про інцидент, проте та ігнорувала, досі ображаючись, що ніхто не оцінив її геніальну ідею з бійкою…

— Пробач! Я не знаю, що то було…

— В тому і справа! Ти сама себе не знаєш! Сама собі не можеш вірити! То ж як це робити мені?

Соломія розуміла брата, проте і сама мала сумніви щодо нього. Чому він шастає ночами по лісу досі не ясно! Згадала, як баба Клава говорила про невмілого мага, який зробив діру в Межі. А чи не міг то бути Сьома? Здогадка заділа за живе і ніяк не хотіла покидати голови.

Брат пішов наперед. Соломія пропалювала діру в його спині, аж поки увагу не відволікла Лейла. Стрікс уже полетів, тому говорити їй було ні з ким.

— То ти теж відьма? — запитала з неприхованим інтересом.

— Так. Певно, як і ти?

Мала задоволено сплеснула в долоні!

— Ага! Я ходжу до баби Клави й вона мене вчить! Одного разу навіть підпалила косу її онучці, але блонді сама нарвалася! Не має сили, лише заздрить тим, хто її успадкував… От я і запустила в неї іскорку… А що? Та зачіска їй все одно не пасувала… Зараз набагато ліпша!

Не могла не усміхнутися. Дівчинка була такою живою і безпосередньою… Цікаво, якою відьмою вона виросте? Сила в ній таїлась величезна!

За балачками вони й дійшли до села. Неподалік стояв будинок Лейли. Хвіртка була відчинена, а на веранді горіло світло.

Коли підійшли ближче помітили двох людей, які сиділи на лавці. Чоловік обіймав довго худу жінку за плечі й тулився губами до чола.

Дівчинка впевненою ходою увійшла до двору і голосно промовила:

— Мамо? Тату? А ви чому не спите!?

Дорослі підійнялися з лавки й обійняли дівчинку.. Навіть питань жодних не задавали. Лише цілували її й крутили в різні боки, дивлячись чи ціла.

Соломія з Сьомою і Голкою завмерли біля двору. Можна було вже йти, але ввічливість диктувала, що треба хоча б привітатися.

Лейла вирвалася з обіймів і підскочила до хвіртки. Взяла Соломію за руку і потягнула за собою.

— Мамо! Тату! Це мої друзі! Вони провели мене додому!

Очікувала, що зараз посиплеться шквал запитань, проте їх не було. Мама Лейли, в якій одразу упізнала жінку з магазину, лише пригорнула її на мить до себе. Сьому теж.

— Дякую, що привели її додому!

Дівчинка відмовилася відпускати нових друзів, доки вони не побачать її кімнату. Батьки на диво погодились, прокоментувавши це тим, що мала вишкварка все одно не засне…

Жовтогарячий відтінок фарби на стінах радував око. А ще скрізь були плакати з фільму про Гаррі Поттера.

— Звісно, все не так реалістично, як у житті, але люблю красунчика Драко! Що поробиш… — прокоментувала дівчинка ще один плакат, який висів на дверях.

Соломія звернула увагу на порожню клітку, яка стояла на письмовому столі.

— А це для кого?

— Тут живе Хала!

Сьома, котрий перебирав книжки на поличці, зацікавлено озирнувся.

— І який же у пекельної дівчинки домашній улюбленець?

— Ліпше не клич її так… Хала надто горда, аби кликати себе домашньою!

— Хала це…

Соломія побачила, як велика юрка ящірка підлізла до Сьоми й вкусила його за ногу. Хлопець глянув донизу і відстрибнув убік.

— Що за демон? — випалив він.

— За це можна ще раз отримати на горіхи… Хала не демон! Хала бородата агама!

Соломія встала з ліжка і присіла перед ящіркою. Та зацікавлено повернула голову в її бік. Яскравий жовтий окрас викликав захоплення, як і узор з правильних геометричних фігур на боках. А ще мішок під шиєю справді робив рептилію бородатою.

Лейла теж підійшла й опустилася навколішки. Взяла тридцяти сантиметрову ящірку в руки, посадила на коліна і погладила.

— Хала любить, коли її чухають! Це зараз вона ще мала, а потім виросте ось такою! — показала руками вдвічі більше і продовжила чухати.

Здавалося, що ще трохи і ящірка замурчить.

Коли до кімнати увійшла Голка Хала напружилась. Її шкіра покрилася плямами й раптом загорілася. Точно так само, як і дівчинка у лісі. Дивовижно! Руки Лейли продовжували гладити ящірку. Вогонь їх не чіпав. Проте, коли Сьома ткнув палець, то обпікся.