17. Секрети сонячної дівчинки

17. Секрети сонячної дівчинки

Вони дісталися лісу за лічені хвилини. Кішка бігла спереду і показувала дорогу. Лейла в біді… Соломія добре пам’ятала дівчинку і хвилювання за неї вивертало нутрощі! Аби лише встигнути!

Голка нічого не пояснила. Тільки те, що треба поспішати. Уява малювала картини одна страшніше одної… Після опівночі в темному лісі з малою могли трапитися жахливі речі!

Вони наздогнали дівчинку хвилин через двадцять аж попід стежиною на болота. Бігти лісом у темряві ще та пригода… Добре, що небо було зоряне.

Лейла стояла з розплетеним волоссям у світлій піжамі спиною до них і тримала в руках свічку. Босі ноги лишили сліди маленьких ніжок на вогкій землі. Це виглядало зловіще… Довкола було так тихо, ніби світ поблизу завмер.

Важко дихаючи Соломія сперлася руками об коліна. Сьома хотів підійти до дівчинки, та вона зупинила його рукою. Від малої йшли дивні вібрації, які неприємними легкими хвилями вдарялися у тіло. Потрібно бути обережними!

— Лейло… — покликала, проте дівчинка не повернулася.

Все виглядало ніби кадр з фільму жахастика. Неймовірна тиша, ніби мертва… Троє збентежених наляканих підлітків і одна маленька дівчинка посеред нічного лісу. Мала з запаленою свічкою у руці, а ще не видно її обличчя… Рогатий місяць визирнув із-за хмари. Не вистачало лише розкотів грому…

— Лейло! Ходи до нас…

Дівчинка мовчала і продовжувала непорушно стояти. Соломія звернулася ментально до Голки.

— Що з нею?

— Не знаю… Помітила, коли пішла за вами до Клави. Кликала, а вона не реагувала! Тому простежила за нею до лісу, а коли помітила, що йде до боліт, побігла за тобою. Дивна вона якась! Ніби не при тямі.

Соломія все ж наважилася підійти. Мавка пропонувала поміч, але, якщо все одно помирати, то боятися нічого…

— Лейло… — прошепотіла, коли була зовсім близько. Хотіла повернути дівчинку за плече, та прикликана заховала руки за спину.

— Ти геть дурна? — відізвалася вона у мозку. — А що, як на ній прокльон? Чи вона зачарована? Чи вселився злий дух?

— Сама така… — буркнула, проте дослухалася.

Обережно обійшла малу і стала попереду неї. Очі Лейли дивилися перед собою і ні на що не реагували. Для вірності поводила пальцями. Свічка у руці майже догоріла. Соломія з жахом відмітила, що розплавлений віск тече на ніжну дитячу шкіру, залишаючи червоні сліди.

Повернулася поглядом до обличчя і ледь не зомліла. Тепер мала дивилася прямо на неї! Очі видавалися темно-синіми, хоча раніше були набагато світлішого відтінку. Волосся малої також набралося кольором і потемніло. А ще погляд з-під лоба змушував тремтіти коліна…

— Лейло… — прошепотіла знову. Зараз вона мало походила на ту сонячну дівчинку, яку Соломія зустрічала раніше. Так мало, що засумнівалася, чи справді то вона.

Ворухнулася трохи вбік і повільно видихнула, коли погляд дівчинки не здвинувся слідом. Простягла руки й взяла малу за плечі. Її шкіра під піжамною футболкою була така холодна… Скоро літо, але вечори ще дуже прохолодні, щоб ходити ось так! Скинула з себе сорочку і накинула малій на плечі. А потім легенько стиснула пальці й струснула.

Дівчинка ніби прийшла до тями. Погляд прояснився й обличчя задерлося догори.

— Мія? — розгублено прошепотіла вона.

— Лейла… — міцно пригорнула малу до себе. Почувалася так, ніби хильнула міцного алкоголю. Полегшення з хвилюванням і радістю ще той коктейль…

— Що ти тут робиш? — запитала мала і теж обійняла її рукою. Підійшли Сьома з Ладою. — А це хто?

— Це мої друзі! Ми тут гуляли й помітили тебе, а ти не відповідала. Я злякалася…

— Пробач… Ти не мала цього бачити! Я… Ем… Ну… Іноді ходжу уві сні…

— Ходиш аж до лісу?

— Так… А що?

Не мала, що відповісти. Дівчинка щось приховує! Зрозуміла це ясно, ніби при світлі дня.

— А хто ця зеленоволоса?

Лейла бачить мавку? Лада теж була здивована.

— Це моя подруга. Зі школи… Нащо тобі свічка?

Хотіла звернути увагу малої на те, що віск тече прямо на пальці, проте вона кинула байдужий погляд і відвернулася.

— То не мені… Добре, що подруга зі школи! А я вже подумала, що то мавка! Як ті інші, що по лісу бродять. Одна з них навіть вкрала мою ляльку…

Он воно що! Мала теж в темі? Маленька відьмочка росте?

— Лейло, я відкрию тобі секрет. Це справді мавка... Я дружу з нею, бо вона хороша! Ліпша за ту, яка вкрала твою ляльку!

Мала спочатку скептично глянула, а потім все ж змилилась і кивнула головою.

— А тепер може ти теж поділишся зі мною секретом? Що ти тут робиш?

Дівчинка подумала з хвильку і все ж відповіла.

— Я мала зустрітися з другом… Його не було біля входу в ліс, тому я пішла аж сюди! Він он там живе! — і ткнула пальчиком в сторону боліт.

Подув холодний вітер і доніс затхлий запах з того боку. А ще квакання жаб. Стало моторошно. Що ж то за друг, який живе поряд зі смородом і шишигами?