14. Нічні жахи

14. Нічні жахи

Сон навалився і прикував до ліжка, ніби важка збита ковдра у жаркий літній день. Соломія чула злісний шепіт над головою, проте ніяк не могла виплутатися з липких обіймів Морфея.

Від чужої присутності волосся ставало дибки і робилося зле. Нарешті змогла домовитись з тілом, відкрила очі і відразу підскочила з ліжка.

Довкола була суцільна темрява. З усіх кутків кімнати до неї кралося чуже важке дихання. Воно було повсюди. Доторкнулася спиною до стіни і свічки над головою спалахнули. Нічого…

Вибігла з кімнати. Дім, до якого встигла звикнути, видавався незнайомим. Він застиг у мовчанці, ніби скований темрявою. Дрижаки побігли тілом. Поспішила далі.

Здалося, ніби чорна тінь крадеться по її крокам. Обернулася. Нікого! Відлунням почувся тихий риплячий смішок, радше схожий на рик. Пульс підскочив і закалатав аж у скронях.

Перебралася через коридор до вітальні. Покликала Голку, потім татка. Ніхто не відгукнувся… Передчуття вгризлося в нутрощі. Що робити? Куди тікати?

Шибка затремтіла від ударів. Соломія підскочила і повернула голову. Чорні повзучі змії кидалися у вікно навпроти. Вдарилася ногою об бильце дивана, коли відступала назад.

Слина в’язкою грудкою застрягла у горлі. Зачепила рукою світильник на тумбочці. Той з гуркотом впав і розбився. Як і здоровий глузд…

Треба бути сильною… Сильною! СИЛЬНОЮ! Гаряча хвиля вийшла з її тіла і відбилася від стін назад до неї, боляче вдаряючись у шкіру. Свічки замиготіли. Придивилася пильніше до змій і з полегшенням впізнала у них гілля вишні за вікном. Стерла піт і закусила палець, намагаючись привести себе до тями.

Вітер загепав ставнями. Холод прослизнув до кімнати і міцно ухопив за плечі. Льодяні голки закололи голу шкіру… Від голосного реву здригнулася кожна клітка тіла. Що? Грім? Без дощу?

Змусила себе підійти до вікна. Вітер вщух. Погода на вулиці була на диво ясна. Яскраво сяяли зорі. Обійняла себе руками. Все добре! Ті звуки… Вона просто давно не спала!

Повернулася назад до кімнати обличчям і потонула у пітьмі. Свічки згасли… Раптом пропали всі звуки з надвору, ніби хтось їх вимкнув. Лишилося тільки те, що було усередині.

Дерево у кімнаті важко зітхнуло. Підійшла ближче. Здалося, ніби воно постарішало ще на тисячу років. Приклала долоні до кори і пальці затремтіли від розпачу. Дерево помирало… Гнило з середини... Чорні смердючі води точили його коріння. Від жаху прикрила рота рукою і зробила крок назад. Завмерла.

Волосинки на голові затріпотіли від чужого гарячого подиху. Вона стояла посеред кімнати і не могла ворухнутися. Повітря зі свистом і тихими хрипами виривалося з чужої горлянки. Ледь не знудило на підлогу.

Відскочила в бік і обернулася. Було надто темно, щоб роздивитися, проте щось довге і худе стояло навпроти. В темряві відмітила лише масивні руки, що звисали ледь не до колін, з довгущими пальцями і здоровенними кігтями.

Звук того, ніби щось волочиться по підлозі, відволік увагу. Від здогадки, що то хвіст, знову ледь не знудило. Притиснула сильніше долоню до рота. Кліпнула і істота зникла з перед очей, проте не зникло її важке дихання.

Повільно обернулася. Створіння стояло біля стіни за диваном. Не бачила, радше відчувала, що воно там. А ще, що воно шкірить гострі зуби. Відчувала навіть, як тече по підборіддю слина і капає на підлогу. Відраза стягнула груди тугим вузлом.

Почувся скрегіт довгих кігтів по дереву. Відчула, як стогне стіна будинку і як болять її рани. Закричала…

Соломія прокинулася від власного крику. В кімнаті було темно. Прибрала вогке волосся з чола. Повітря ніяк не хотіло наситити легені. Дихала так важко, ніби щойно з марафону по бігу.

У стіні поряд щось зашаруділо. Підвела погляд, проте нічого не помітила. Зате боковим зором вихопила щось у темряві за вікном. Здригнулася…

Чорна густа тінь приблизилася до шибки і підійняла масивні лапи. Довгі кігті зашкребли по склу. Через секунду лапи зупинилися, проте з силою вжалися у вікно. Кігті пролізли крізь скло до кімнати. Мурахи табунами понеслися по тілу.

Створіння наблизило морду. Сипле дихання віддавалося тремтінням у кінцівках. Затамувала подих, намагаючись розгледіти те, що ховала тінь. Аж раптом істота пройшла крізь стіну і нависла над Соломією. Слизька лапа боляче вп’ялася в шию. Бридкий сморід вдарив у ніс. Глухе гарчання вжалило кожну клітку тіла. Відчула, як слина потекла на ковдру.

Схопилася обома руками за лапу істоти і злість наповнила душу. А ще неймовірна спрага крові. Захотілось встромити довгі зуби в масивну шию і ...

Створіння відсахнулося. Соломія сама загарчала і вхопилася міцніше за лапу. Стіни будинку загули, свічки на мить яскраво запалали і відразу згасли. Проте Соломія встигла побачити зморщену довгу морду, два ряди гострих кривих зубів і жевріючу ненависть до всього живого на дні дрібних червоних очиць. А ще, вона побачила своє відображення у погляді істоти і вжахнулася. Відпустила лапу, затулила долонями вуха і знову голосно закричала.

Голка встромила кігті у плече. Схоже, то була не перша спроба розбудити. Соломія швидко дихала і ніяк не могла прийти до тями. Аж поки фамільяр не вмостилася на живіт і не замуркотіла. Це було схоже на ковток свіжого повітря в душній забитій людьми маршрутці.

— Дихай, лапо, дихай! Повільніше! Ось так…

Кулон нагрівся і припікав. Відтягла його від шкіри і ледь не прикусила язика. Камінь яскраво світився червоним кольором. Сяйво потроху вщухало, як і шалене серцебиття.

Закрила очі і відкрила вже в чорній кімнаті. Прикликана сиділа на підлозі і задумливо кусала палець. Стискала зубами ледь не до крові… Саме вона перенесла сюди свідомість Соломії. Голка теж опинилася поряд.

— Що то було? — без вступу почала інша і підвелася на ноги.

— Ти ж і сама бачила…

— Я нічого не бачила, в тому і справа! Лише захлиналася твоїми почуттями… Так не буває!