13. В гостях у Водяного

13. В гостях у Водяного

Соломія пізнала істоту з малюнка. Коричневі вирячкуваті очі на мить застигли на її обличчі, а потім Водяний на половину підійнявся над водою. В руках його яскраво переливався великий золотий тризуб. Сиве волосся повзло по болотяній шкірі, вкритій лускою, і ховалося у воді. Як і довжелезна сива борода. У ній красувалися ракушки, камінчики і водорості. Масивне тіло віддавало надмірною вагою. Під руками і між пальців були перетинки. Бррр…

Не наважувалася розглядати обличчя, аж поки Водяний не заговорив.

— Вітаю хранительку у нашім краї! — навіть голову трохи схилив.

Соломія підвисла на його вусах, схожих до вус сома. Складки шкіри на обличчі і масивна шия поблискували від слизу. Голос у нього був дужим. Хрипливі нотки чіпляли увагу.

— Вітаю господаря тутешніх вод! — відповіла йому в тон і теж схилила голову. — Ми саме збиралися запросити вас до багаття…

Водяний підплив ближче. Поряд заквакали жаби. Довкола величезного хвоста, що раз по раз визирав із води, метушилися маленькі рибинки і пуголовки. Який же дарунок з рюкзака брали для нього? Глянула на Голку, але та демонстративно відвернула носа. Тільки прошепотіла, щоб чуття підказало. Цукерки? Ні! Не те… Може печиво? Ааа, то було для Лісового… Набір карт? Теж йому віддала... Може пан бажає цукру? Щось усе не те!

Прикликана розтягнула губи Соломії у усмішці.

— Не бажаєте кави? — запитала і дістала стіки з рюкзака. Як же бісить, коли вона так робить…

— Кави? А що воно таке?

Куктисті і довгі брови Водяного повозли на лоба, коли прикликана розірвала стік і смачний аромат потрапив до його ніздрів. Подала упаковку старому і повернула Соломії тіло. Заметушилася, шукаючи у що можна налити води і підігріти над багаттям, проте не знадобилося. Водяний висипав до рота порошок і смачно причмокнув.

— Гарна штука, та ваша кава. А ще є?

Віддала ще сім стіків. Встигала лише помічати, як пусті упаковки з під кави жере вогонь.

Водяний голосно відригнув і похлопав себе по животі. Зябри на шиї роздулись від задоволення. Вираз обличчя теж подобрів. Зверхня маска розчинилася у повітрі, мов кофеїн у шлунку старого. А потім він несподівано ляснув тризубом по воді і з дна догори підійнялася біла лілія. Обережно розгорнув пелюстки товстими пальцями і дістав з неймовірно гарної квітки перлинку.

— Колись давно маленька дівчинка подарувала мені цю прикрасу. Лишила її з обіцянкою за нею повернутися. Гідний хранитель той, який дотримується своїх обіцянок!

Соломія прийняла перлинку і зі здивуванням відмітила, що в неї теж колись були такі. То з набору для дівчаток…

— Я тут уже була і лишила перлину?

— Звичайно! Прибігла якось уночі шукати квітку папороті. Наслухалася казок, про її магічні властивості. Теж хотіла вміти чаклувати, як дідусь... Ти завжди така кумедна була! Ганяла з потерчатами по лісу, складала листки і ягоди боровикам на шляпки, рила зайчатам нори. Якось навіть шишигу тягала за вуха, бо вона, бачте, не захотіла гратись! Таке ж шило як і Захар! Той теж щось як вигадає…

Від згадки про шишигу тілом пробіг холодок. Досі пам’ятала хижий вираз у банькатих очах і блиск гострих мілких зубів. Та спогад швидко минувся. Скрізь носилися завихрики, тихо співали ріади, пахло свіжістю і пригодами. З глибини лісу долинало дзюрчання струмка і сопіння Чугайстра. А ще розмови за багаттям не стихали. Класно слухати історії під перші зірки у вечірніх сутінках!

Виявляється дід був ще тим шибеником. Вони з Лісовиком на пару скільки всього вигадували… Розігрували істот, готували сюрпризи, придумували ігри, робили ставки на суперечки хуховинок і хмарників, шахраювали у грі з картами. Якось навіть підпалили озеро, коли принесли феєрверки на День народження наймолодшої доньки Водяного. Тому той і бурчав на них вічно…

В кущах поряд щось зашаруділо. Тривожний дзвіночок забринів у мозку. А раптом це те ж саме, що налякало Велбуда сьогодні в лісі? Малий, що до цього спав у ногах біля багаття, повів вухом, проте не відкрив очей. Зате окрас його шерсті потемнішав, майже зливаючись з травою під ногами. Аби і вона так вміла!

Голка насторожено підняла голову. Лада теж повернулася в бік кущів. Лише Водяний продовжував травити байки про діда Соломії і не звертав уваги. Він взагалі виглядав дивно. Ніби винця хильнув…

У кущах мелькнуло щось біле. Пальці стиснулися самі собою. Уява підкидала страшні картинки з жахастиків, яких так бояться дітлахи. Схоже, не тільки вони…

Кішка щось нерозбірливо буркнула, розбіглась і підстрибнула, на ходу перетворюючись у сойку. Злетіла над кущами, зробила коло і зникла десь у хащах. Повисла гнітюча тиша. Навіть Водяний замовк, голосно булькнувши.

Спочатку з-за кущів показалася маленька дівоча ніжка. Вона невпевнено ступила на землю. Потім почулася тиха перепалка. А ще згодом з кущів вилетіла молода дівчина, ніби її хтось пихнув у плечі.

Дівчина поправила довгу рудоволосу розпатлану косу і помахала рукою, розтягуючи уста в натягнуту посмішку. Її біла сукня, більше схожа на нічну сорочку, волочилася по траві. Видно було лише біленькі маленькі ступні. Пишний вінок з трав і польових квітів ледь тримався купи.

— Айро! Знову до парубків бігала?! — гаркнув Водяник.

Щоки дівчини почервоніли, ніби їх добряче натерли буряком. А Соломія припинила тремтіти. Все добре! То ніяка не примара…

— Не при гостях же, батечку!

Старий грізно насупився і вдарив тризубом об воду. А потім раптово подобрішав і розплився у усмішці.

— Ти ж моя рибонька! Гарна, як молодий місяць! Я тобі казав, що ти моя улюблена донька? Не рахуючи Акву, Мулу, Тіну і Лілі, звичайно ж.

Дівчина у зневір’ї вирячилася на батька. Ступила ближче з відкритим ротом.

— Прикрий пащеку, доню, бо вугра спіймаєш!

Голосний регіт старого розлякав рибок, які крутилися довкола. Айра струснула головою і нахилися до батька, підійшовши до самого берега. Соломія позаздрила її стрункій талії і плавним рухам. А ще відмітила, як мавка з новою знайомою сухо перекинулася кивками.