11. 2

Коробок було дуже багато і всі вони мали позначки. Лісові істоти, Елементалі, Духи, Міжмежові види, Прикликані, Люди… Рука сама потягнулася до коробки з лісовими істотами. В ній обережно були складені шість пухких щоденників. З поміж сторінок стирчали вкладені листки з малюнками і примітками. Пролистала одну, другу, проте істот було так багато і всі такі своєрідні, що залишити увагу на одній ніяк не вдавалося.

Закрила очі, тяжко зітхнула і несподівано вирішила запитати поради у прикликаної. Уявила себе сидячою на підлозі великої чорної кімнати і стала чекати. Нічого! Тоді прислухалася до себе. Подвійне серцебиття відчувалося тихим стуком і все. Як не концентрувала увагу, нічого не допомагало. Навіть голова розболілася…

У відчаї затиснула в руці кулон і відсмикнула долоню. Він в мить став гарячим.

Серцебиття гучнішало, проростаючи в стіни свідомості. Позаду почувся шурхіт, а за мить відлуння від кроків, ніби хтось ішов по воді. Обернулася, проте нікого не було. Інша скористалась моментом, щоб справити враження. Коли Соломія повернулась назад, вона сиділа перед нею в такій самій позі і єхидно посміхалася. Серце затьохкало в грудях. Це прийшло до вподоби прикликаній.

— Здоров. Навіщо звала?

Було дивно бачити себе такою. Зверхньою і байдужою… Проте саме це наповнювало дівчину навпроти впевненістю у собі. Навіть позаздрила на секунду.

— Хотіла почитати щоденники діда, та не знаю, з чого почати.

Раптом з тіла дівчини, прямо з її грудей вирвався чорний ворон. Тихе ричання, звіддаля схоже на вороняче каркання рознеслося кімнатою. Птах змахнув великими крилами і закружляв попід самою стелею.

Швидко утамувала страх. Інша навмисне її лякає… Захотілося довести, що вона не така і слабка, тому витягнула руку і птах миттю вхопився за неї лапами. Боляче вхопився.

Глянула в його очі з червоними прожилками і відчула терпкий присмак захоплення, що розлився по тілу. Ворон знову гаркнув і повільно розтанув у повітрі, димом просочуючись назад до прикликаної.

— Хм… А ти не така вже й слабачка, як я гадала! Проте попрацювати ще є над чим.

Прикликана грайливо накручувала локон на палець і її очі зблиснули.

— Хочеш покажу фокус?

Соломія відчувала, що не хоче, проте не встигла відповісти. Прикликана відростила гострі пазурі і почала виривати пасма волосся з власної голови. Соломія з жахом спостерігала, як власне відображення шматує себе. Коли лиса скривавлена голова розтягнула посмішку до самих вуст, все ж закрила очі. В животі в клубок зчепилися відраза з нудотою. Треба себе опанувати! Затиснула кулаки і відкрила очі.

Прикликана знову виглядала нормально. Вона підідвинулась ближче і з цікавістю зазирала у очі. Тепер її посмішка більше походила на щиру.

— Бачила би ти своє обличчя! Ах так, ти його зараз бачиш!

Гучний сміх зворушив стіни темної кімнати, проте вони встояли.

— Якщо ти вмієш лише насміхатися і не можеш нічим допомогти, то не виступала б уже…

Соломія підвелася на ноги і глянула на іншу зверху вниз. Та теж підхопилася на ноги.

— Та сильно треба…

— Ну то й залишайся тут сама!

Повернулася спиною. А як звідси вийти? Вона не уявила дверей… Та байдуже! І крізь стіну пройде!

— Почни з Лісовика. Дідок заправляє всіма у лісі. Думаю він перший, до кого нам слід би було навідатися.

Повернулася до прикликаної і кивнула головою. Все ж вона не така і противна, якою інколи видається. Махнула на прощання і темні обриси кімнати розвіялися самі собою. Вона знову була на горищі.

Про Лісовика йшлося в щоденнику на самому дні коробки. Там були найстаріші записи. З першої сторінки дивилися добрі зелені очі з під сивих куктистих брів. Дивно, та дід намалював самі очі, ніби обличчя старого випливало з туману.

На сторінці поряд рівними рядочками було написано:

Ймення: Лісовик.

Вік: Старий, як сам ліс.

Родина: Єдиний син лісу, народжений від духа (за його словами).

Опис: Бородатий сірий дід, часто одягнений у звірині шкури чи червоний одяг. При першій зустрічі був меншим від жаби, а при наступній більшим за дуб, у дуплі якого живе. В усі інші рази був зростом з людину. Мабуть вихвалявся вміннями! Опікується звірятами, пташками та є заступником багатьох інакших. Лісовик — старий лис. Хитріший від усіх, кого знаю. Так майстерно мене ще ніхто не дурив за грою в карти! Може постати в подобі вовка, сови, або вітру, проте його завжди можна відрізнити від усіх інших, бо він не має тіні. Не турбувати взимку, бо Лісовий міцно спить у своєму дуплі і страшно лютує, коли його будять! Навіть, якщо то по справі і смачнючий мед, яким дуже рідко пригощають талани, скоро пропаде…

Вподобання: Любить грати в ігри (особливо карткові), загадувати загадки і житнє печиво. Вівсяним плюється прямо поміж очей…

Соломія уявила як її дідусь робив ці записи і усміхнулася. То от, яким він був. Не просто дивакуватим одинаком! Він мав друзів, хоч ніхто про них і не знав.

На горище заскочила широко позіхаючи Голка. Кішка потрусила головою і ткнулася носом в щоденник.

— Ааа... От чому ти тут сидиш! А я тебе всюди шукаю.

Скептично глянула на кицюню. Вона всім єством відчувала, що та тільки но прокинулась і відразу прийшла на горище, бо двері були відчинені.

— Образити творчу натуру може кожен…

Голка відвернула голову, ніби натякаючи, що чекає вибачень, проте не дочекалася. Скоро їй набридло дутися.

— Знаєш, лапо, після тієї червоної водички так добре спиться. Треба запастися нею до кінця життя!

— То небезпечно!

— А що? Викликає залежність? Якось так твій батько сказав учора, коли поправляв тобі ковдру. Хіба то страшно? Залежати від гарного сну?

Соломія задумливо прищурила очі і понизила голос до шепіту.