9. 2

Швиденько занесла два шматочки торта домовикам і великий шмат пирога з м’ясом Абрикосу. Навіть чашку з водичкою Валені принесла. Квітка вдячно махнула бутоном.

Потім надибала у холодильнику відерко з морозивом, взяла дві гарненькі піали і ложки. Трохи повагалася перед пляшкою солодкого червоного вина, але прихопила і її. Все ж тепер доросла!

Тихенько на носочках минула коридор і зависла перед відчиненими дверима до вітальні. Дерево повільно гулко дихало, хоча зазвичай спало. Чи варто привітатися? Вже підійняла ногу, як двері самі зачинилися перед носом. Мабуть це знак!

Голка лежала на ліжку і слідкувала за дощовими каплями, які мов маленькі слимаки повзали по вікну. Приємна прохолодна свіжість наповнила кімнату. Соломія поставила свої скарби на стіл, дістала свічки з шафки і запалила декілька, а потім вимкнула світло.

Постелила на підлогу посеред кімнати м’який килимок, наносила подушок і пледів. Насипала в піали морозива і, знову завагавшись, полила його вином.

— Голко, ходи до мене.

Кішка ліниво підійнялася і примостила задок на одній з подушок.

— Знаєш, ти в мене перший фамільяр. Я не впевнена, чи святкують у вас Дні народження, але в нас так. І сенс у тому, аби в цей день поряд були близькі люди… — глянула на кицюню, яка мовчки спостерігала за нею. — Ну і не люди теж… Загалом, минулої ночі ми з тобою ніби заново народилися, тому святкуватимемо сьогодні і твій День народження. Ось подарунок!

Соломія дістала з кишені особливу річ. Браслет зі знаком безкінечності і купою переплетених ліній мама подарувала їй на дванадцятиріччя. То була дорога і гарна прикраса, а тому довго не наважувалася її носити. А потім вже берегла як пам’ять. Тому зараз руки тремтіли, тримаючи браслет. А Голка продовжувала мовчати.

— А ще ми з тобою відсвяткуємо удвох, як справжні подруги! До півночі ще півгодини. А завтра будемо спати до обіду.

Вона все ще тримала браслет у руках і не знала як бути. А якщо Голка скаже, що їй ні до чого прикраса?

Кицюня неквапно підійшла і міцно притиснулася всім своїм маленьким тілом. Вона потерлася головою об живіт і була зовсім не проти, коли Соломія обійняла її руками. Так вони просиділи кілька хвилин, а потім кішка все ж приміряла прикрасу. Їй на диво дуже личило.

Голка підійшла до стіни, поряд з якою стояла одна зі свічок, і доторкнулася до неї лапою. Від доторку по дереву пішли круги, ніби по воді. Через секунду гладка поверхня віддзеркалила те, що було у кімнаті. Задоволена мармиза кицьки ледь не сяяла у темряві. Соломія покинула морозиво і підповзла ближче.

— Ого! Як ти це зробила?

Вона була справді шокована. Не знала, що фамільяри так вміють.

— Дуже гарний подарунок, Мія. Мені подобається. Дякую!

Вперше кішка назвала її по імені. Але зараз турбувало не це. Доторкнулася пальцем до поверхні і та знову поплила кругами.

— То як ти це зробила?

Відчула, як кішка по доброму усміхається.

— Ти ж знаєш, що ваш людський світ не єдиний? Є і інші. А між ними Межа. Інколи товста й широка, таку і роками не перейти, а інколи зовсім тоненька. Якщо зачепити кордони Межі, вони віддзеркалять цей світ, щоби захистити свій. Я от відчуваю де яка Межа. А тому, що я… ем… скажімо так, нізвідки, то і впливати на ці кордони можу.

— Як то нізвідки?

— Отак. Я з самої Межі. Вони різні бувають. Та, з якої приходять фамільяри, огортає ті, які підвласні простору і часу. То все складна штука…

— Що ти ще вмієш?

— Багато чого.

— Ти передбачила погоду…

Соломія затулила рот рукою. Дар передбачення? У її кицюні? Серйозно?

— Тихіше! То синоптик на твоєму телефоні передбачив погоду… Я лише навчилася тицяти ту магічну кнопочку.

— Ну так… Дар передбачення до всього, що і так вже є? То було би занадто! — пробубніла собі під ніс.

Голка підійшла ближче і сіла поряд.

— Я теж хочу зробити тобі подарунок! Нахились до мене.

Ледь не лягла на підлогу, аби бути на одному рівні з її головою.

— А тепер заплющ очі!

Соломія зробила так, як попросила фамільяр. Відчула мокрий доторк до носа і зрозуміла, що то кицюня ткнулася своїм. Від її легкого теплого дихання було лоскітно.

— Я, маленька частинка духу Великого Отця, народжена в тиші міжпростір’я душею Великої Матері, ввіряю тобі у розпорядження, Соломіє, свою сутність.

Кішка замовкла, а у Соломії лишились питання. Купа питань… А головне з них: «Оце й усе?».

— Ти так голосно думаєш… Усе? Так. Тепер я навіки прикута до тебе обіцянкою. Навіть дозволила витягнути сили з моєї сутності, як раптом не залишиться своїх. Це неабиякий рівень довіри для фамільярів. Інші помічники такого не пропонують і через третину життя…

Кицюна гордо задерла голову і відвернулася, а Соломія повернула її за пухнасті щічки і знову ткнулася носом у її ніс.

— А я ввіряю тобі свою!

Запанувала тиша.

— Такого серед відьом ще ніхто не робив!

— Значить я буду перша!

Вони ще хвилину роздивлялися одна одну, ніби бачили вперше, а потім повернулися до морозива. Тепер Голка була набагато говіркішою. Вони гомоніли про все, і ні про що. Допили пляшку вина і тихенько гиготіли на підлозі. Голка зробила так, щоб крізь дах будинку було видно зоряне небо. Навіть декілька мілких хмаринок не завадили роздивитися сяючі вогники.

— Ого! Ти вмієш робити речі невидимими? Які круті можливості!

— Знову мимо, лапо. На цей раз будинок допоміг.

Так вони і поснули. Прямо на підлозі, серед погаслих свічок під колискову дощу.

Прокинулася Соломія в цілковитій глухій темряві. Відразу сіла, немов від поштовху. Поступово довкола крізь темряву пробивалися маленькі червоні спалахи. А ще через хвильку вона почула серцебиття. Так билося її власне серце. Подвійним ударом. Та зараз це не заспокоювало, як в уявній кімнаті. Зараз це лякало.

— То я була в твоїй свідомості. Тепер ти у моїй.